– Насправді мені легко відповісти на це запитання, адже впродовж півтора року в рамках партії “Громадянська позиція” ми шукали цей діагноз і запропонували стратегію лікування. Діагноз –  сьогодні в Україні глибока соціально-політична і моральна криза! Є придушення суспільства і кожної особистості умовами та правилами,  зарегульованість, яка  не дає можливості вивільнити творчий, професійний і духовний потенціал, щоб зробити прорив. Переконаний: із нинішнього хворобливого стану Україна може поетапно вийти на рівень  європейського лідера.

– У це лікування закладені три принципи. Перший – децентралізація державної влади. Ресурси і повноваження з Києва потрібно передати туди, де живуть люди, – на рівень місцевого самоврядування (село, селище, місто).  Насправді це відповідає глибинним уявленням українців, що пройшли через віки, про гармонійний для них уклад державного життя. Українці  завжди мали і поважали такі риси, як любов до Батьківщини, моральність, взаємна підтримка, чесність та працелюбність.  І вони, в своєму уявленні, будували країну від людини з опорою на родину, на місцеву громаду, і лише потім на центральну владу.  Ось чому децентралізація є вимогою часу, щоб здолати корупцію, коли якийсь чиновник у Києві розподіляє кошти для конкретного села, селища чи міста.

Другий також “д”: демонополізація економіки. Це цілком реально! Віктор  Янукович за останні три роки зробив цілком протилежне – нині в Україні маємо тотальну монополізацію. Скажімо, Ахметову – вугілля, розподіл електроенергії, Фірташу – розподіл газу. Монополія – це зло! Конкуренція та чесна змагальність відкриває можливість для кожної окремої людини розвивати себе в житті, кимось стати, розвивати свій творчий потенціал. Певен: конкуренція в економіці призведе до конкуренції в політиці, конкуренції у мас-медіа. 

Третій принцип – деполітизація силових і правоохоронних органів, які зараз тотально підпорядковані одній людині, і які сіють зневіру серед громадян. Зокрема міліція не захищає людей! Вона захищає владу від народу. Суд не захищає закон і право людини. Він захищає того, хто більше заплатить, або хто подзвонить із високого кабінету.

Певен: для реалізації цих принципів потрібно, аби на президентські вибори-2015 від опозиції йшов один (!) кандидат. Друге – потрібно чітко знати, що потрібно робити після 2015 року. Адже перемога на президентських виборах – це лишень початок роботи. Третє – має бути один детально розроблений план дій на перші сто днів. Четверте – має бути одна команда! П’яте – має бути один виборчий штаб. Шосте – одна спільна агітаційна мережа. Відтак головна мета –  аби єдиний кандидат, який надихне довірою людей, що не буде конкуренції та війни один між одним, або одразу переможе у першому турі, або як мінімум набере понад 30% голосів, після чого фальшування не буде. 

– Ми виступаємо за те, аби опозиція не була виключно людьми, які тимчасово не при владі, а щоб вона була альтернативою, пропонувала інше, ніж робить нинішня влада, поділяла інші цінності, ніж влада, і своєю щоденною поведінкою це демонструвала. Звідси виникають певні проблеми і навіть публічні конфлікти. Скажімо, ми ніколи не погодимося з тим, що опозиція сама не голосує за власні законопроекти! Не додає голосів. Це неприпустимо! Неприпустимо, коли опозиціонери не ходять на засідання парламенту. Неприпустимо, коли опозиціонери, всупереч спільно прийнятим рішенням, підіграють владі і їх за це не виганяють із опозиційних фракцій! Тому опозиції потрібно пройти певний шлях – відновлення довіри. Певен: якщо опозиція дає слово, вона має його дотримувати. 

– Давайте це питання перефразуємо – чи з’явиться інша опозиція до 2015-го? Відповідь – ні.  Чому? По-перше, замало часу. По-друге, в інтересах усіх нас – максимально  долучити людей, які поділяють наші погляди, які не згодні з політикою Януковича і його команди. 

Варто розуміти: опозиція не обмежується парламентом. Є дуже багато людей, і це мільйони, яких дістала вже ця політика. Тому ми підтримуємо будь-які зусилля, скажімо,  Юрія Луценка, Тараса Возняка, які паралельно з нами пропонують стратегічне бачення розвитку країни.  

– Так, було таке спілкування. Розмовляли понад годину. Говорили про різні речі. З етичних міркувань я не можу розповісти зміст цієї розмови. Головний месидж: наші оцінки та бачення ситуації в країні й надалі співпадають на 100%. Луценко докладає зусиль для формування стратегічного бачення нової  України і він також поділяє стратегію перемоги – 2015, яка акцентує на одному кандидату та одній команді. Ми не можемо дозволити собі недооцінювати суперника. Віктор Янукович – дуже сильний суперник і він має високий шанс перемогти у 2015-му. 

– Передусім він, як глава держави, має у своєму розпорядженні практично всі фінансові, бюджетні, адміністративні та силові ресурси, а  також судові та медійні ресурси. Скажімо, він може, а опозиція ні, за три-чотири місяці до виборів (навіть у розріз із економічними можливостями) піти на поетапне підвищення зарплат, пенсій та стипендій, щоб купити бабусь та студентів. У нього сильні позиції, тому протистояти такому кандидату  і перемагати такого кандидата, можна одним чином – об’єднавши всі зусилля! Похід на президентські вибори – 2015 із 5-10 кандидатами від опозиції не дасть результату!  Останній яскравий приклад – вибори у м. Васильків, де виграв “регіонал”… 

– Насамперед це питання цінностей,  відповідальності та моралі. Три опозиційні сили у ВРУ  заблокували парламент, висунули низку вимог, зокрема мова про відставку глави уряду, прийняли консолідоване рішення – голосувати за відставку уряду Азарова. І, коли у нашій фракції кілька осіб не голосують, кажу, що цих людей треба виключити з фракції. Натомість це питання навіть не поставили на голосування…  Яценюк ставить інше питання, мовляв, давайте оголосимо їм попередження. Якщо не будемо очищуватися  від прихованих “тушок”, від тих людей, які насправді підголосовують за владу, то це руйнує єдність. Такі люди руйнують мораль! 

– Це червиві люди, які, очевидно за гроші, купили місце і вони не вважають себе дуже комусь зобов’язаними.  Мовляв, це як квиток у кіно – купив і сходив… Є інший процес, який, на мій погляд, є дуже небезпечним і його потрібно зупинити:  коли лідери фракцій депутата не вважають депутатом, себто, коли його не слухають і не чують … Поза тим, Тимошенко, попри всю свою зайнятість (навіть, коли була прем’єром), спілкувалася з депутатами, дослуховувалася до їх пропозицій і певним чином враховувала при формуванні спільної думки. 

Наведу приклад. Під час засідання фракції вносять законопроект – явно популістський,  спрямований на те, щоб надати певним категоріям дітей пільги під час вступу до вишів. Під час виступу кажу: ми опозиція і не маємо грати у популізм. Вища освіта – це не пільга. Я проти того, аби дітям шахтарів чи військових давали право вступати поза конкурсом. Вступ до вишу – лише за знаннями! Якщо мова про дитину з бідної сім’ї, тоді після вступу має бути державна підтримка: підвищена стипендія, місце в гуртожитку, гарантоване робоче місце. Це буде чесно. А якщо вступ поза конкурсом, то потім маємо лікарів, до яких страшно лягати на операційний стіл, маємо вчителів-садистів, до яких страшно пускати дитину. 

Сказав, що ми не маємо ставити таке питання. Реакція Яценюка: один утримався, всі решта – “за”, йдемо далі. Якщо таке буде обговорення ключових питань, тоді біда. Тоді ми не альтернатива владі! Якщо опозиція буде грати у популізм, безвідповідальність, не налагодить дисципліну, то люди їй не повірять і на акції “Вставай, Україно!” не прийдуть. Тоді проблема недовіри буде ще більше поглиблюватися. Я проти цього. 

– Певний результат є. Все-таки були кількатисячні акції протесту в обласних центрах. Чому немає такого загальнонаціонального підйому? Думаю, що це питання довіри. По-перше, не всі переконані в тому, що справді йде боротьба за повалення режиму.  По-друге, сам формат спілкування повинен бути дещо іншим. Зі самого початку казали, що це буде народне віче. Віче передбачає розмову. Просто хода і виступи лідерів – це не додає енергетики. Якщо додати до того формату ще півтори години відвертої розмови з лідерами громадської думки та журналістами, які, можливо, поставлять незручні запитання, можливо запропонують якісь рішення, то після кількох таких зустрічей самі вожді б внесли зміни у формат спілкування, і тоді б приходило більше людей.

– Рубіжним моментом, який вплине на плани опозиції, стане листопад 2013-го. У листопаді очікується прийняття стратегічного для України рішення щодо підписання у Вільнюсі  Угоди про асоціацію з ЄС. Якщо її підпишуть, а до цього треба докласти зусиль й опозиції, це буде стратегічний прорив, який можна на День Свободи у листопаді відсвяткувати зі знаком плюс. Якщо влада зірве цей процес, то їй треба сказати своє голосне “ні”!  

– Навіть ті люди, які не поділяли політичні погляди Тимошенко, щиро бажають їй, аби вона врешті-решт вийшла на волю, отримала нормальне лікування, відновилася  після принизливих знущань. Чи прийме рішення Янукович про її повну амністію, аби вона взяла участь у президентській виборчій кампанії – 2015? Маю великі сумніви. 

– Він її боїться. Він зробить усе, аби не допустити її до участі у президентських виборах-2015.