Більшість українців прагнуть поговорити зі своїми депутатами, але не мають такої можливості: парламентарі неохоче розкривають не лише інформацію про свої витрати, а й про своє місцезнаходження

Більшість українців не знають, як можна зв’язатися із депутатом, за якого віддавали голос. Але цікаво ще й те, що половина виборців досі не здогадується, кого ж вони обрали у мажоритарному окрузі. На заваді стає й проблема доступу до парламентарів, більшість із яких не поспішають відкриватись.

Результати опитування фонду “Демократичні ініціативи” показують, що українці хочуть зв’язатися зі своїми депутатами (передусім, звісно, мажоритарниками) але не знають, як це зробити.  

До прикладу, майже 90% респондентів вважають, що депутат має бути доступним для виборців через оприлюднення адрес приймалень, телефонів помічників; 87% переконані, що депутат має особисто вести прийом громадян; 80% хочуть, аби депутати публікували автобіографії; 81% прагнуть звітів депутатів про свою роботу, а 82% очікують ще й публічного звіту про використання грошей. 

Але поки маємо інше: 80% з-поміж українців не здогадуються, як можна зв’язатися із депутатом. Змогли дотягнутися до обранця всього 1% із опитаних. Якщо ж дивитися виключно на тутешню ситуацію, то побачимо: не знають своїх депутатів-мажоритарників 58% галичан; не знають, до яких фракцій ті входять, 61% мешканців Львівщини; не здогадуються, в яких комітетах працюють їхні депутати, аж 88% із тутешніх мешканців.

Найпотужнішими на сьогодні механізмами “приземлення” та наближення парламентарів є кампанії громадських рухів ЧЕСНО та ОПОРА, які, нещодавно, підвівши підсумки ста днів роботи народних депутатів, закликали останніх стати відкритішими та ближчими до людей. За допомогою офіційних запитів експерти збирають інформацію про приймальні народних депутатів, їх помічників, витрати бюджетних коштів та користування пільгами. Усе це законописці мали б оприлюднювати самі, але поки що воліють цього не робити. Хоч така звітність є усталеною практикою європейських парламентів.

Учора у Львові рух ЧЕСНО презентував підсумки першого стодення роботи 12-ти депутатів, які обиралися у мажоритарних округах Львівщини. “Ідея зробити депутатів більш прозорими і доступними – це не ідея ЧЕСНО. Це ідея більшості, які прагнуть бачити депутатів часто, які хочуть із ними спілкуватися, але які, на жаль, не завжди мають таку можливість… Народні обранці досі залишаються закритими для спілкування із громадянами, саме тому рух ЧЕСНО почав перевірку доступності народних обранців для виборців. Ми здійснили інформаційні запити, але, на жаль, лише 28% народних обранців надали повну відповідь на наші запити”, – розповідає директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран.

Інше нагальне питання – проблема пільг. Сьогодні кожен із парламентарів має близько 40 пільг. Чи усім потрібні преференції (мажоритарники насправді потребують більше грошей, аніж їх колеги–списковики), чи усі пільги потрібно зберігати, адже це велика сума, що виділяється із бюджету? 

“У більшості випадків пільги депутатів є невиправданим збільшенням бюджетних витрат. Більшість із цих витрат є ще й порушенням конституційної рівності, тому що дозволяють абсолютно безпідставні преференції. Ці пільги можуть призводити до зловживання статусом, адже немає контролю за витрачанням цих грошей. Рух ЧЕСНО розробив 18 пропозицій щодо скорочення пільг: 12 із них стосуються пільг чинних депутатів, 6 – тих депутатів, чий термін повноважень збіг”, – розповідає юрист Інституту медіа-права Ігор Розкладай. 

Експерти вимагають скасувати кілька пільг, зокрема норму, що дозволяє отримувати у власність приміщення, яке надавалося депутату на час виконання його повноважень; норму щодо обов’язкового висвітлення діяльності депутата; скасувати матеріальну допомогу у розмірі однієї зарплати, що надається у перші два роки після припинення повноважень; скасувати право на безкоштовне медичне обслуговування і право на путівки; скасувати грошову допомогу у розмірі 12 місячних окладів у випадку виходу на пенсію. 

Потребує уточнення й можливість вільно і безкоштовно подорожувати країною та світом: “Якщо депутат користується транспортом, він має надати звіт щодо того, куди він злітав, навіщо і скільки він витратив на це коштів”.

У парламенті уже зареєстровано три проекти законів, що частково враховують ці вимоги. Водночас є й проекти, які передбачають додаткові преференції. Так, депутати-опозиціонери вимагають закріпити законодавчо право вільного доступу до ЗМІ “борців із режимом”.

На парламентарів чекає ще не одна дискусія про їхню діяльність і не одна примусова звітність. До речі, посприяти тому, аби парламент став прозоріший, може кожен: достатньо надсилати депутатам чи їх помічникам запити і спонукати таким чином парламентарів звітувати про витрачені кошти, про роботу у парламенті, про поїздки. Дивись, і це для них стане звичкою. 

ДО ТЕМИ

Результати дослідження відкритості депутатів

 Приймальні

Лише 168 із 445 народних депутатів оприлюднили адреси своїх громадських приймалень. Найбільше інформації розкрили депутати від УДАРу та позафракційні обранці, найменше – депутати від ПР та КПУ. Загалом нардепи прозвітували про 406 своїх приймалень. Найбільше представництв мають “регіонали” (153), найменше – комуністи та позафракційні депутати. Лише 97 парламентарів мають по дві або й більше особистих приймалень. Серед депутатів-мажоритарників із Львівщини інформацію про приймальні надали восьмеро (окрім депутатів від ВО “Свобода”). Виявилося, що найбільше представництв мають Роман Ілик (п’ять), Лідія Котеляк та Ярослав Дубневич (по чотири). Найменше в області приймалень Ігоря Васюника та Михайла Хміля – по одній.

Біографії

Розповіли про себе лише 242 депутати. Найкраще із цим – в “ударівців” (усі члени фракції надіслали біографії), найгірше – в комуністів та “свободівців”. З-поміж львівських мажоритарників біографії розкрили усі, окрім чотирьох “свободівців”.

Помічники

Насправді помічники – це люди, які теж впливають на законопроекти, нерідко самі працюють над змінами до законів, відтак й інформація про них мусить бути публічною. Тим більше, що на їх діяльність виділяється значна сума із бюджету. Загалом лише 60 депутатів повністю оприлюднили інформацію про те, хто є їхніми помічниками; 44 – частково, а 21 принципово відмовився називати своїх помічників. Із тих, які обиралися в округах на Львівщині, інформацію надали восьмеро (із 12). Як виявилося, найбільше помічників має Степан Курпіль (ВО “Батьківщина”) – 30, найменше (чотирьох) – Ярослава Дубневич (УДАР), хоча він надав не повний список імен. Чимало із опозиційних депутатів просто побоюються, що після того, як відриють списки помічників, на тих почнуть тиснути. Але насправді будь-який із депутатів може запитом дістати повний список помічників (зокрема й тих, які працюють на громадських засадах) у адміністрації парламенту.

Допомога для роботи із виборцями

ЧЕСНО запитав депутатів про витрату 17 000 гривень, які їм нараховують щомісяця на роботу із виборцями. Лише 23 депутати надали постатейний опис своїх витрат. З-поміж львівських депутатів інформацію розкрили всього п’ятеро. Багато народних обранців насправді щиро переконані, що ці 17 тисяч гривень є частиною їхньої зарплати і що вони можуть використовувати це за власними потребами. Найчастіше ці кошти йдуть на “загальні витрати” та на утримання приймалень.

За сто днів роботи парламенту мажоритарники від Львівщини зареєстрували 47 законопроектів. Вони отримали щонайменше 612 тисяч гривень для здійснення своїх повноважень. Четверо із них пропустили по одному засіданню, це Ірина Фаріон, Ірина Сех, Ярослав Дубневич та Лідія Котеляк. Жодного “кнопкодава” серед львівських мажоритарників не зафіксовано.