Обираючи депутатів будь-якого рівня, ми, звичайно ж, сподіваємося на їхню ефективну роботу. Проте не варто покладатися на сумлінність, добросовісність обранців у виконанні ними своїх обов’язків. Громадськість сама повинна контролювати діяльність депутатів! Зокрема й обласної ради.  Ще 2010 року ми обрали її нинішню каденцію (58 депутатів у мажоритарних округах і ще 58 – за партійними списками). За два роки своєї діяльності  вони публічно звітували лиш раз –  в 2011-му (і то не всі!), коли Львівський прес-клуб провів марафон відеозвітів депутатів місцевих рад Львівщини. 

Зазначимо, що закон зобов’язує депутатів звітувати принаймні раз на рік про свою роботу, а також загалом про роботу ради, депутатами якої вони є. Щоправда, обранці зазвичай ігнорують цю норму. 

Тож роботу 116 депутатів облради у 2012-му знову ж таки вирішив оцінити Львівський прес-клуб. Незважаючи на низький розвиток місцевого самоврядування в Україні, обласна рада є непоганим стартовим майданчиком для подальшої політичної кар’єри. Це довели і нещодавні парламентські вибори, коли із Львівської обласної ради під купол парламенту потрапили 11 депутатів від різних політичних сил. Та загалом обл­рада  вже давно перетворилась на орган, що продукує лише політичні заяви та розподіляє обласний бюджет, “спущений” зі столиці. 

Депутатська активність

Одразу ж зазначимо, що проаналізована прес-клубом інформація щодо відвідуваності депутатами пленарних засідань та кількості звернень не може бути критерієм якісної оцінки роботи обласної ради. При цьому довелось подавати запит, щоб отримати таку інформацію, хоч вона мала б бути оприлюднена на сайті облради.

Проте навіть ці цифри ілюструють принаймні сумлінність людей, за яких ми голосували і які мали б відстоювати інтереси своїх громад.

Виявилось, що у 2012 році три депутати подали 40% (467) від загальної кількості всіх звернень (1214). Зокрема Ярослав Дубневич (вже став нардепом) – 211; Олександр Ганущин (НРУ) – 129; Оксана Юринець – 127.

До першої десятки активних депутатів увійшли Ірина Сех (“Свобода”, вже стала нардепом) – 79 звернень; Левко Дуда (“Свобода”) – 76; Олег Баран (Партія регіонів) – 65; Михайло Блавацький (“Свобода” вже став нардепом) – 59; Сергій Федоренко (Партія регіонів) – 43; Андрій Корнат (НРУ) – 24 та Ігор Гунько (“Свобода”) – 24.

При цьому 39 депутатів не подали жодного звернення(!). І що найцікавіше: 22 із них були обрані в мажоритарних округах і мали б активніше обстоювати інтереси своїх виборців.

“Наша система місцевого самоврядування потребує реформи. Знадобиться ініціатива знизу, щоб громадськість моніторила діяльність депутатів облради. Можливо, нам не потрібно 116 депутатів. Але нам потрібен якісний депутатський корпус”, – наголосила учора під час прес-конференції Оксана Дащаківська, виконавчий директор Львівської обласної організації Комітету виборців України.

Депутати хоч і звертаються  у різні держустанови чи органи контролю, проте допомогти своїй громаді одними лиш зверненнями не можуть. Тим паче що звернення ці зазвичай не мають важливої мети або на них від держустанов приходять відписки. Тому оцінити “коефіцієнт корисної дії” депутатських звернень доволі важко.

“З досвіду аналізу звернень депутатів Верховної Ради можна сказати, що немає зв’язку між їхньою кількістю та якісним вирішенням проблем, які у них порушуються. Окрім звернень, депутати можуть і “неформально” працювати для громади. Зокрема ті обласні обранці, які одночасно обіймають і адміністративні посади, мають сильніші механізми впливу на певні питання на місцях, аніж звернення. Та якщо говорити про кількість звернень, то в депутатів будь-якого рівня можуть бути три мотиви для діяльності: реалізувати певну політику; обійняти вищу посаду; здобути якнайбільшу кількість голосів на найближчих виборах”, – зазначив Назар Бойко, керівник моніторингово-аналітичної групи “Цифра”.

Присутність необов’язкова?

Та чи не найкраще ставлення депутатів до своїх обов’язків демонструє відвідування ними пленарних засідань. Нині багато говорять про те, що парламентарі не ходять на сесії, що за них голосують колеги… Та зауважимо, що й обласних обранців журналісти також не раз ловили на “кнопкодавстві”.

Загалом у 2012-му відбулось 18 пленарних засідань Львівської обласної ради. І лише сім депутатів були присутні на всіх них. Це “свободівці” Михайло Барбара, Юрій Зірченко, Галина Пирч, Володимир Тістик, Володимир Чехут і представники “Фронту змін” Микола Кадикало та Ігор Криськів. Ще вісім були на 17 пленарних засіданнях.

Є й рейтинг найбільших “прогульників”, до якого входять Микола Криштопа (позафракційний) – був на двох засіданнях у 2012-му; Василь Кочержат (“Фронт змін”) та Ігор Кривецький (“Свобода”, вже став нардепом) –  на трьох; Сергій Сенчук (позафракційний) – на чотирьох; Михайло Титикало (ПППУ), Богдан Козак (УНП), Володимир Говірко (“Свобода”) – на шістьох; Андрій Кіт (УДАР) – на семи; Михайло Сірків (“Відродження”) і Степан Ханас (“Свобода”) – на восьми.

Загалом середньостатистична відвідуваність депутатами пленарних засідань торік становила 64% (11,5 засідання).

“По тому, як депутати ходять на сесії, дуже чітко видно, що депкорпус розділений на дві частини. Це так звані спонсори політичних партій і рядові депутати. Що цікаво, останні таки ходять на пленарні засідання, тоді як спонсори сприймають сесії радше як формальність”, – зауважила Оксана Дащаківська.

Дорога обласна рада...

Цікаво, що кошторис утримання облради та її виконавчого апарату торік становив 7 млн 377 тис. гривень, з яких використали 7 млн 244 тис. Це все гроші платників податків!

“Якщо говорити про кошторис облради і порівнювати його з відвідуваністю, то маємо зробити висновок, що потрібно використовувати лише 64% із семи мільйонів. Тоді зможемо вести мову про ефективність роботи обласної ради”, – зазначив Олександр Неберикут, член координаційної ради Громадянської мережі “Опора”.

Та найцікавіше те, що річне утримання Львівської обласної ради майже збігається із сумою, необхідною для проведення проміжних виборів у семи округах Львівщини. Щодо цього експерти одразу ж наголосили, що від виборів все одно не можна відмовитись, адже в такому випадку порушуються права майже півмільйона виборців, котрі залишаються без своїх представників в облраді.

“Потрібно обрати й цих сімох депутатів. Не можна порушувати норм закону, які передбачають проведення виборів. Якщо ми на власний розсуд поставимо економічну доцільність вище від норми закону, то це означатиме, що можемо забути про демократію. Мене обурює позиція наших чиновників, депутатів обласної ради, які взяли на себе роль месії в цьому питанні. Це питання не особистісне – не може голова обласної ради, окремий депутат чи керівник обласної адміністрації бути вищим за силу закону! Закон передбачає фінансування довиборів із місцевого бюджету, і його треба виконати”, – заявила Оксана Дащаківська.