Петро Писарчук, народний депутат, голова ЛОО Партії регіонів, – про хід передвиборчої кампанії – 2012 на Львівщині

До парламентських виборів залишилось менш ніж місяць, а політичні пристрасті досягли апогею. Причому політична війна триває не лише між провладними та опозиційними силами – найбільше звинувачень один проти одного лунає з вуст так званих опозиційних кандидатів. Про хід передвиборчої кампанії на Львівщині говоримо з народним депутатом України, головним “регіоналом”  Львівщини Петром Писарчуком.

– Петре Івановичу, ви пройшли не одні вибори, і саме вас, без сумніву, можна назвати експертом політичного життя області. Як оцінюєте хід виборчої кампанії на Львівщині? 

– Як завжди, партії, кандидати від них і безпартійні змагаються не програмами, а нищівною критикою один одного. Багаті кандидати кинулися рятувати знедолений народ.  Одне слово, демократія по-українськи. А якщо серйозно, це молода і незріла демократія.

– Дубневич завішав Львів закликами не віддавати вашій партії жодного голосу. Що робитимете?

– Недавно я вже давав відповідь на подібне запитання і пробував дати здачі Дубневичу. А потім спам’ятався і подумав: це ж не наша філософія життя… Мене з дитинства вчили не боятися підставляти другу щоку, коли вдарять по одній. Бачите, не скористався дармовою нагодою поїхати на прощу – і вже схибив. Тому закликатиму своїх земляків голосувати за Дубневичів, Батенка, Козака, Канівця і ще декого, а їх прихильників – за Партію регіонів. Так буде чесно, та й клопоту матиму менше. А то наживемо собі ворогів не тільки в особах цих кандидатів, але й у їхніх високопоставлених покровителів. Та й люди не дуже сприймають мою критику на їхню адресу. Нічого страшного. Критика – як ліки пороків – потрібна усім.

Можливо, я помиляюсь, і для партії буде корисніше, якщо вона підтримуватиме таких рейтингових кандидатів-самовисуванців, яких чомусь відкинула Об’єднана опозиція. А то бачите, до чого я своїми критичними закидами спровокував Дубневича?

Хочу сьогодні закликати поважного Володимира Степановича Загорського, та й інших кандидатів від нашої партії у відповідних округах, співпрацювати з цими кандидатами, оскільки, на думку багатьох виборців, вони чинять добро. А протиставляти себе людям ми не маємо права.

Вибори минуть, усім нам потрібно буде жити, не ворогувати, а творити добро далі. Іншого виходу в нас немає. Певен: після виборів всі ці кандидати повиходять з підпілля, і ми разом розбудовуватимемо рідний край.

– Петре Івановичу, ви справді переконані у перемозі вашої партії? А може, ви програєте, і ці кандидати приєднаються не до вас, а до опозиції?..

– Шкода, що сумніваєтесь. На жаль, наразі Партія регіонів є чи не єдиною партією, яка не вміє красиво говорити, зате вміє щось робити. Підготовка до Євро-2012 мала би Львівщину в цьому переконати. 

– За даними соціологічних опитувань виглядає так, що Партія регіонів на загальноукраїнському рівні перемагає. Але ж сумарно опозиційні партії назбирують більше голосів?

– Арифметика і політика – зовсім не тотожні поняття. Кого ви відносите до “опозиції”?

– Той же УДАР, який дуже швидко здобуває популярність…

– А з чого ви взяли, що він обов’язково буде в опозиції?

– Про це не раз заявляв сам Кличко…

– Можливо, нині він щиро так і думає, але це не означає, що він не може змінити своєї думки. В новітній історії, на жаль, не нашій, а США, є приклад, коли великий актор став одним із кращих президентів цієї країни. Маю на увазі Рональда Рейгана. Я щиро бажаю такої кар’єри й Віталієві Кличку. Проте точно знаю, що сьогодні не він робитиме політику своєї партії, а ті люди, які стоять за ним. Як я розумію, економічний блок  розроблятиме Віктор Пинзеник. Але ж хіба не він після роботи в уряді Тимошенко заявляв, що йде з політики? Невже повернувся в політику, щоб знову об’єднатися з тими, хто доводив його до таких заяв? Одне слово, поживемо-побачимо. Якщо Кличко справді має президентські амбіції, то треба набратись терпцю і досвіду.

Всі ті “опозиціонери”, які нині так дружно накинулися на владу, розраховують на коротку пам’ять людей. Адже в недалекому минулому самі були владою і довели свою немічність. Виникає враження, що вони заради влади з глузду з’їхали і совість втратили.

Вісім років тому вони всі стояли з Віктором Ющенком на майдані Незалежності і давали клятву українцям, що об’єднають український народ, реформують владу, поборють корупцію, зневагу до людей і приведуть Украї­ну в сім’ю Європейської Спільноти. 

Позичивши у Сірка очей, всю провину за невиконані обіцянки звалили на Ющенка і почали творити нові міфи, щоби втриматися на політичному олімпі.

Одним із таких міфів є нав’язування думки виборцям, що тільки так звана Об’єднана опозиція зупинить наступ, як вони заявляють, “антиукраїнських сил”. При цьому до “антиукраїнських сил” вони зараховують не лише Партію регіонів, а й третину населення країни, що голосує за цю партію.

Горе з такими політиками, які не розуміють, що не вони, а тільки український народ шляхом виборів має право когось зупиняти, в тому числі і їх. Не позбулися наші демократи тоталітарного мислення. Тільки Сталін дозволяв собі зупиняти своїх опонентів. Яким чином він це робив – добре відомо. Не приведи Господи, щоб це повторилося. 

Новий-старий лідер Об’єднаної опозиції Арсеній Яценюк веде на штурм Верховної Ради бувалих опозиціо­нерів здебільшого з колишньої “Нашої України”. Щоправда, до нього долучились соратники Тимошенко, яку ще недавно він звинувачував ледь не в антидержавній зраді, а вона йому закидала співпрацю з Партією регіонів. Направду горе з розуму. А може, це свідомий “розвод” українців, які є такими довірливими і милосердними до ображених?

Нині вони вже разом пускають стріли (бо нічого іншого не вміють) не тільки в Президента держави, але й не соромляться Ющенка, який витягнув їх у політику, обзивати агентом Партії регіонів. Чи не так робив Сталін, який усіх незгідних оголошував агентами іноземних розвідок?! Того, гляди, скоро всіх тих, хто стояв на Майдані у 2004-му, звинуватять у співпраці з Партією регіонів.

Думаю, з такими захисниками українців наші недруги можуть відпочивати.  Знову і знову потік шумних, галасливих фраз і повна відсутність тихої, невтомної праці заради людей і держави… Саме це, як на мене, і є найбільшою загрозою державності України, її репутації в світі. 

– А політика Партії регіо­нів сприяє підвищенню цієї репутації?

– Недосить кричати, які погані “донецькі злодії”, і чекати, що вони підготують наше місто до Євро-2012 чи відремонтують наші дороги. Тут усе на виду, і не скажеш, що пропаганда. Два роки підготовкою міста до цієї позитивної для іміджу нашої держави події, яким стало Євро-2012, на рівні уряду займався наш земляк. Так займався, що мало бракувало для того, аби УЄФА виключила Львів зі списку міст, які повинні були приймати Євро-2012. 

Пронесло… Не без допомоги Віктора Федоровича Януковича та уряду. Але львів’яни вперто цього не зауважують. Наша біда в тому, що для багатьох виборців визначальним у прийнятті рішення є партійність кандидатів.

“А до якої партії ви належите?” – найпопулярніше запитання під час спілкування з виборцями. Ми дуже заполітизовані, дуже часто керуємось логікою комуністів: хто не з нами – той наш ворог. Оце треба лікувати. Вибори – це свого роду конкурс прийому на роботу політиків. Напевно, під час ремонту помешкання, коли наймаєте майстрів для цієї роботи, вам байдуже, за яку партію вони голосують, – лиш би роботу зробили добре, матеріалів не розікрали…

– Вчимося демократії, а що ви хотіли…

– Так, тому ще раз хотів би наголосити: нам дуже важко дається ота демократія. Вона дає нам право обирати, а ми ніяк не навчимося цього. Йдемо за найлегшими принципами – “свій-чужий”, “всі вони однакові”, “хто заплатить, за того й проголосую” – і пішло-поїхало. А потім починаємо голосити, які ми нещасні, яка паскудна влада. Звідси, зі ставлення виборців до свого голосу, все й починається. Замість того щоб запитати себе, а може, я не за тих голосую, подумати і постаратися пізнати не тільки, що говорять кандидати по телевізору, але й пошукати про них трохи більше інформації. Найлегше сказати “всі вони однакові”. Я нікого не звинувачую, але намагаюсь разом із вами знайти відповідь на запитання, що буде після виборів.

– І який ваш прогноз?

–Можна сказати, поживемо-побачимо, а можна намагатися щось робити, щоби після цих виборів розчарувань було менше. Бо мене, як і багатьох, болить, що наші дорогі галичани пожирають один одного за депутатський мандат, а багато гідних людей, в тому числі й від нашої партії, не будуть обраними тільки за правду, бо не маскувалися під час виборів під улюблені партії моїх земляків і не йшли самовисуванцями.

Напередодні чергових виборів важливо зрозуміти, що нині фронт боротьби за виживання нашої держави лежить не в політичній, а в економічній площині.  Двадцять років ми боремося з надмірною залежністю України від російського газу. Свого часу навіть Арсеній Яценюк називав “газові” контракти Юлії Тимошенко злочинними.  

Лише уряд Миколи Азарова почав робити реальні кроки, які дадуть можливість нашій державі невдовзі стати енергетично незалежною. Це не мої слова, а думка президента найбільшої енергетичної компанії Америки.

Можу навести й багато інших прикладів, які дають підстави стверджувати, що не на шкоду Україні (в чому намагаються переконати нині галичан наші опоненти) діє Партія регіонів! Але працювати завжди важче, аніж критикувати. Верховна Рада – це не фронт, де українцям потрібно постійно один з одним воювати. Це вищий політичний законодавчий орган, який повинен виробляти стратегічний курс держави. Там мають бути присутні різні думки, дискусії, але відсутня ворожнеча. Ті, хто дійсно поважає свій народ, любить свою державу, не можуть керуватися принципом “що гірше для влади – то краще для нас”. 

– Ваша партія є лідером перегонів, а скільки мажоритарників плануєте залучити до співпраці?

– От сьогодні деякі з кандидатів у депутати дають обіцянку виборцям, що голосуватимуть за імпічмент Президента, але я точно знаю, що вони не робитимуть цього, а з часом і підтримуватимуть чинного Президента Віктора Януковича. Відкрийте Конституцію і прочитайте статтю про процедуру імпічменту.

Не буду її аналізувати – лише скажу, що для імпічменту Президента на завершальному етапі потрібно набрати три чверті, тобто 340 голосів у Верховній Раді. Ясна річ, що як би хто не голосував, зробити це  нереально. Тому тим, хто таке обіцяє, як казала моя бабця, треба плювати в очі, бо брешуть. 

Дивними для мене є клятви багатьох мажоритарників, що вони будуть в опозиції до влади, і тільки за це їх потрібно обирати. Ну добре, коли ти “голий або чистий” політик, а коли ти туди йдеш з  бізнесу? Яка користь виборцям від твоєї опозиційності? Якщо ти не будеш співпрацювати з владою, будеш просто протирати штани, то як зможеш ремонтувати дороги, школи, як зможеш виконати всі ті обіцянки, які дав людям?! 

Але це тема окремої розмови. Невігластво деяких кандидатів просто вражає. Наслухавшись їх, можна сміло розпустити міські, районні ради, адміністрації, а кожен рік проводити вибори до ВРУ. І ці кандидати відремонтують вам усе: від шкільного туалету до даху над головою. Це також результат того, що далеко не кожен виборець знає Конституцію – Основний Закон держави. Якби вони знали цей Основ­ний Закон, у них виникло б багато запитань до цих кандидатів. Важко нам дається будівництво своєї держави, але я не погоджуюсь з тими, хто впадає у розпач і каже, що у нас немає майбутнього. 

Коли десять років тому я прийшов у Верховну Раду, то моя покійна мама отримувала 70 гривень пенсії і цьому раділа. Нині б отримувала в 12 разів більше… 

Коли тоді зимою у школах бракувало вугілля для опалення і всього 10 відсотків населення користувалось газом, то сьогодні газифіковані майже всі села моєї рідної Перемишлянщини. В цих позитивних змінах, до яких ми швидко звикаємо, є заслуга нинішнього Президента і уряду.

– Напевно, заслуга опозиції в цьому також є?

– Безперечно, але якщо говорити з ними мовою цифр і фактів, позиція їх слабка. Легше наобіцяти в 2007-му виборцям, що ми ручаємось за кожного, кого ведемо у парламент (щось подібне спостерігаємо й сьогодні), а потім списати на Партію регіонів те, що третина з тих, за кого вони ручались, повтікала від них.

Внісши у парламент закон “Про засади державної мовної політики”, Партія регіонів почула біль галичан і зняла питання про надання російській мові статусу другої державної, але вчинила чесно стосовно своїх виборців, які вимагають від неї захисту своїх прав.

Правда полягає в іншому: закон прийнятий не тільки голосами Партії регіонів (їх явно бракує у ВРУ, щоби приймати закони), а й голосами тих, хто на минулих виборах просто обманював у тому числі й моїх земляків. Не на Партію регіонів треба злитися, звинувачувати, але, як це не прикро, і на себе. Все минеться – і правда переможе. Та, щоб не затягувати цієї перемоги, потрібно не тільки шукати ворогів, але й попорпатися в собі, в своїх душах. Тоді-то й зробимо той вибір, про який, можливо, ніколи не жалкуватимемо.  

ОСОБЛИВИЙ ПОГЛЯД