В Україні про ідеологічні парламентські вибори не варто й мріяти, адже політикум уже давно став закритим клубом заможних людей

У жовтні на українців чекає дуже важкий вибір. Політики намагаються переконати нас, що доведеться обирати майбутнє країни на багато років наперед, а цьогорічні парламентські вибори можуть стати ледь не останніми. Та чи здатен хтось із політичних гравців насправді відстоювати, окрім власних інтересів, ще й національні?! Після подій 2004 – 2005 років, коли ми вже нібито скоригували рух України у правильному напрямку, нас знову намагаються обманути.

Традиції українського політикуму не передбачають боротьби ідеологій – лише механічну зміну виконавців головних ролей. Це не розчарування чи підігрівання владі, як часто говорить опозиція. Адже декларування демократичності не повинне звільняти кандидатів від громадського контролю. На жаль, політики на це не зважають…  

Передвиборчі міфи

За чотирнадцять днів ви­борчої кампанії – 2012 ЦВК  прийняла документи 3075 кандидатів у народні депутати, що мають намір балотуватися у мажоритарних округах. Як бачимо, дуже багато людей хочуть отримати бажаний мандат народного депутата України.

Серед них приблизно однакова кількість самовисуванців і кандидатів від політичних партій прагне змагатися за 225 місць у парламенті. Решту мандатів розіграють ті, хто “сховався” у партійних списках. 

Головний міф, створений під ці вибори, – боротьба двох сильних і об’єднаних таборів – вже знищений. Опозиціонери боротимуться один з одним, при цьому їхнє протистояння буде ще жорсткішим, аніж із провладними кандидатами. 

Розмови про ідеологічні чи ціннісні вибори також не витримують критики. 

“Ідеологія партій – це міф, вигідний усім партіям”, – зазначає виконавчий директор Львівської обласної організації “Комітет виборців України” Оксана Дащаківська. 

Політичні сили будують кампанії не на ідеології, а на вигідних для рейтингу речах. І владі, і опозиції вигідний розкол суспільства задля його мобілізації. Тому використовуються дуже слизькі та небезпечні питання, зокрема мовне. Якщо політики побачать, що “мовний” закон працює так, як вони й передбачали, то використовуватимуть інші небезпечні речі для власного рейтингу – аж до федералізації країни.

Зазначимо, що в цих іграх жодна зі сторін не замислюється над реальною небезпекою своїх дій. Після виборів ситуація може вийти з-під контролю.

Якщо проаналізувати її ще глибше, то побачимо, що вибори – це звичайна гра, результат якої вже відомий. Партії знають прохідну межу списків, проте й далі уперто зомбують своїх виборців пафосними розмовами про абсолютну перемогу і зміну політичної ситуації. Політсили навіть не намагаються реально боротись за збільшення кількості своїх прихильників.

Гроші, гроші, гроші… 

Зі слів Оксани Дащаківської, також варто усвідомити, що виборець як такий узагалі викинутий із виборчого процесу. Йому відводиться роль гвинтика у великому механізмі! Українець повинен лише прийти на виборчу дільницю і поставити галочку в бюлетені. “Єдина цінність для кандидатів у нардепи – дорватись до корита або залишитись біля нього”, – наголошує Оксана Дащаківська.

“Насправді під час виборів реальними є лише дві речі: автобіографія кандидатів і декларація про доходи. Адже вони виходять за межі виборчого процесу. Тому якщо людина не хоче помилитись у виборі, то може порівняти ці два документи, оприлюднені кандидатом”, – каже Андрій Буткевич із ГО “Інститут політичних технологій”. 

Можемо навести найбільш яскраві приклади, які свідчать: у парламент рвуться заможні люди, і не останньою причиною цього є бажання здобути можливість спокійно примножувати свої статки.

Так, у  декларації однієї з  кандидаток-”регіоналок”, що має нардепівський мандат із 2007 року, зазначене володіння десятками мільйонів гривень, десятьма зовсім не дешевими автомобілями, 1,5 га землі, будинком площею 460 квадратних мет­рів, двома квартирами площею 62,5 квадратного метра і 63,7 квадратного мет­ра. При цьому вона не відмовилась від матеріальної допомоги і отримала 34 тисячі 850 гривень!

А один із чиновників Януковича, який іде на вибори, задекларував, що купив автомобіль за два мільйони гривень!

Не відстає від них і кандидатка від Об’єднаної опозиції, що володіє сімома квартирами, будинком і десятками мільйонів гривень на рахунках.

І таких прикладів багато! Є й більш цинічні, що приховують свої статки.

Зазначимо: дивує не так багатство людей, як те, що воно використовується у політичній кар’єрі. Українська політика вже давно стала закритим клубом заможних людей, яких не цікавлять наші з вами проблеми. Проте вони дуже добре навчені захищати власний бізнес.

Тож українці знову обиратимуть менше зло. І цією ситуацією знову скористаються всі політичні сили. 

А далі нас чекатимуть президентські вибори, які в нинішній політичній ситуації вирішуватимуть набагато більше. По суті, вони вже почалися з ув’язнення Тимо­шенко. Можна зауважити, що теперішня риторика політиків більше спрямована на майбутні політичні перегони. А поки що головні гравці прагнуть зайняти кращі початкові позиції.