Українці готові продавати свої голоси на виборах до парламенту. Про це свідчить опитування, яке провели соціологічна служба Центру Разумкова спільно з Фондом “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва.

А ви особисто готові продати свій голос  за гроші? 

Як ви ставитеся до того, що деякі кандидати в округах роздають продуктові набори?

ДО ТЕМИ

Логіка виборця: всі політики однакові, а цей хоч гроші дає

Олександр Черненко, голова Комітету виборців України, про методи скуповування голосів, причини цього явища та що можна вважати підкупом виборця, а що – ні

 Продавати чи не продавати своє право на волевиявлення? Багато українців запитають себе про це напередодні виборів до Верховної Ради України. Оскільки багато українців зневірилися у політиках і вважають, що їхній голос нічого не змінить, то варто очікувати, що частка тих, які його продадуть буде навіть вагомішою, ніж передбачають соціологи. 

У розмові з “Поштою” голова Всеукраїнської громадської організації “Комітет виборців України” Олександр Черненко розповів, яких методів підкупу виборців варто очікувати на майбутніх виборах. 

– Прошу сказати, наскільки серйозною для України є проблема купівлі-продажу голосів на виборах?

– Дійсно така проблема є і вона дуже яскраво себе виявляє під час мажоритарних або місцевих виборів або, наприклад, виборів міських голів.  Тут можна говорити і про грошовий підкуп, коли людям безпосередньо пропонуватимуть гроші, і про безгрошовий, коли голоси купуватимуть товарами чи послугами. 

Були окремі прецеденти, на виборах 2002-го, коли кандидати не з’явившись ні разу на окрузі, не провівши жодної зустрічі з виборцями, вигравали вибори у таких харизматичних політиків, як Наталія Вітренко та інших. А все тому, що мережа скупки голосів була організована дуже правильно. Це до останнього моменту було в таємниці. І для всіх було несподіванкою те, що ці люди перемогли. 

Відтоді цю технологію активно почали застосовувати в Україні. Якщо говорити про підкуп виборців у межах України, то це неефективний метод, який ще й дуже важко координувати. Він не дасть такого ефекту, як концентрований підкуп виборців на обмежених територіях, якими є мажоритарні округи.

– А про що свідчить готовність виборців продавати свої голоси?

– Соціологія завжди дає занижену кількість виборців, які готові продати свій голос, бо виборці завжди хочуть здаватися кращими, ніж вони є насправді. Коли ніхто конкретно не пропонує, то виборець каже, що ніколи не продасть свій голос. Насправді, коли доходить до діла, то таких виборців суттєво більшає. 

Є кілька складових цієї проблеми. Перша – це реально важка економічна ситуація. В селах чи депресивних районах люди живуть на натуральному господарстві і не бачать грошей. Друга – це велике розчарування в політиках, відсутність лідерів, за яких виборці готові були б проголосувати. Тому у виборців логіка така: усі вони однакові, а це хоч гроші дає. 

Я казав про депресивні райони, але були випадки, коли в небідному місті Києві підкуп спрацьовував. Щоправда, спрацьовував за рахунок молоді – студентів або пенсіонерів. Середній вік і середній клас стійкіші до підкупу і з ними важче працювати у плані підкупу.

– Чи буде застосований підкуп виборців на парламентських виборах у жовтні цього року?

– Очевидно буде. Кандидатів дуже багато, ціна питання надто велика. Навіть ті кандидати, які зараз не планують цим займатися, а хочуть вести “білу” класичну кампанію, ближче до виборів, бачачи ріст рейтингу у конкурента, мають план “Б”. 

Скажімо, вони порахують, що для перемоги у виборах їм не вистачає 10 тисяч голосів і вони розрахують скільки треба купити, скільки треба коштів, як організувати мережу.

Якщо говоримо про грошовий підкуп, то він запускається безпосередньо перед виборами – в останні два тижні, щоб люди це запам’ятали. Тобто, без будь-якого контролю виборцям роздають певну суму і кажуть, що коли певний кандидат пройде, то дадуть ще стільки (грошей – “Пошта”). Таким чином виборець вмотивований без будь-якого контролю проголосувати за певного кандидата. 

За умови успішно проведеної операції, 70% тих, хто отримали гроші за свої голоси, голосують за того, хто ці гроші роздав. Якщо навіть 60% голосують, то це також вважається вдалою операцією.

Коли ж говорити про славнозвісну гречку, тобто, не грошовий спосіб підкупу, то він працює лише тоді, коли він системний. Разові подачки не дієві. Яскравий приклад Леоніда Черновецького у Києві, коли він роздавав гречку з року в рік. Лише у виборчий період гречку роздавали двічі на місяць, а у міжвиборчий – раз на місяць. Тобто, виборців “підсадили” на цю голку і воно працювало. 

Якщо ж зараз перед виборами всі кандидати кинуться роздавати наліво і направо подарунки – це не працюватиме. Буває так, що машина заїжджає на базар і з кузова розкидаються пайки в пакетиках за кандидата. Це неефективно. Ефективно тоді, коли підкуп ґрунтується на безпосередньому контакті з виборцем і побудований на певній мережевій системі.

– А чи можна вважати підкупом виборців прокладання газопроводу в селі чи ремонт сільської дороги?

– Навколо цього завжди є дискусії. Якщо це робиться за бюджетні гроші, то виконується якась програма… Дуже важко довести підкуп, бо фактично цей газопровід і так треба буде прокладати, але перед виборами це питання постало гостріше і заслугу присвоїли тому чи іншому кандидату, який добився, вибив ці кошти. Формально підкуп є, але в юридичній площині нема. У законі написано, що заборонена агітація, яка супроводжується підкупом.

– На Західній Україні поширеною є практика, коли кандидати у депутати ремонтують церкви у селах. Як бути з цим?

– Якщо виходити з букви закону, то навряд чи це підкуп. Якщо ж виходити з духу закону, то є певний елемент підкупу. Але все ж таки підкуп – це, коли виборцю конкретно щось дається, якесь заохочення голосувати за когось. Якщо ж говориться, що дякуючи такій-то людині відремонтована церква, то залишається лише подякувати.

Розмовляв Ярослав Іваночко