Чи варто комунальні підприємства передавати у приватні руки?

Комунальні підприємства у пострадянській свідомості завжди асоціювалися з безладом і безвідповідальністю. Сьогодні комунальним протиставляють приватні підприємства, де, мовляв, клієнт завжди правий. Особливо це стосується   житлово-комунальних послуг.

На думку багатьох, саме приватна форма власності підприємств, які надають такі послуги, дозволить мешканцям забути про діряві дахи, відсутність води чи тепла, неприбрані під’їзди.  Тим паче, що у сусідній Польщі така система діє давно. Заплатив – і забув. От лише один недолік – платити потрібно значно більше, а це вже зовсім інша історія.

Ніхто не хоче платити більше, а дехто просто не може. А практика деяких уже приватних підприємств-монополістів свідчить, що не “клієнт завжди правий”, а суд останньої інстанції.

Сьогодні “Пошта” запитує своїх читачів: чи варто комунальні підприємства передавати у приватні руки?

Степан Кубів,
депутат Львівської облради, фракція “Фронт змін”:

– Це питання треба розділити на два блоки. Перший – комунальні підприємства, які не мають стратегічного характеру і служать для поліпшення якості життя людей. Їх потрібно передавати. Але чи буде це приватна форма власності, чи змішана – треба визначати, зважаючи на стратегію оцінки діяльності кожного підприємства, нинішніх умов і перспектив. Регулятором цінової політики комунального підприємства має бути ринок, який не повинен погіршувати якість життя людини. Другий блок – це підприємства, які мають стратегічний характер. Якщо взяти Львів, то це ТЕЦ-1 і водоканал. Їх не можна передавати у приватні руки. Треба зробити оцінку їхньої діяльності. Це стратегічні підприємства, які не можна поспішати передавати у приватні руки, бо вони насамперед мають приносити користь людині та державі. На кожному підприємстві, яке має стратегічний характер, потрібно провести аудит, з’ясувати причини збитковості, оцінити рівень менеджменту. Я переконаний, що стратегічні об’єкти держави, які надають людям послуги, можна зробити прибутковими. Все залежить від фаховості менеджменту, організації роботи і поставлених завдань. На жаль, в Україні багато комунальних і державних підприємств свідомо довели до банкрутства для того, щоб потім передати у приватні руки.  

Орест Гриньків,
директор ЛКАТП №1:

– Передавати комунальні підприємства у приватну власність не варто. Комунальні підприємства повинні працювати на громаду міста. Якщо їх передати у приватну власність, це не буде ефективно. Що стосується нашого підприємства, то це одразу спричинить підвищення цін на перевезення. Ми все-таки це подорожчання стримуємо, запроваджуємо соціальні маршрути, на яких проїзд коштує 1 грн. Сьогодні цінова політика дуже важлива.

Оксана Кристиняк,
львів’янка:

– Вважаю, що комунальні підприємства можна передавати у приватні руки, а в деяких випадках і треба. Але за умови, що вони не потраплять у власність монополіста, який дбатиме лише про наживу. Якщо на ринку буде нормальна конкуренція, тоді можна розраховувати на якість послуг, адже споживач зможе порівнювати умови, сам вибиратиме, що йому підходить, а що ні. Хоча контроль держави повинен бути. На превеликий жаль, нині робота ЛКП себе не виправдовує. Сплачуючи немалі кошти за комунальні послуги, ми бачимо лише роботу прибиральників, які щоранку сумлінно замітають вулиці. Натомість у під’їздах, на сходових клітках, горищах та у підвалах не робиться нічого. Хочу вірити, що якість послуг, які надаватимуть приватні підприємства, буде значно вищою.

Володимир Дубас,
фотохудожник:

– Залежно, в які руки. Адже приватні руки теж різні бувають. Мені здається, що річ не в тім, у чиїй власності підприємство, а в конкретних людях – не тільки тих,  які керують, а й тих, які там працюють. Бо, скажімо, хто заважає ЛКП наводити порядок? Та ніхто. А порядку нема. Все часто-густо роблять абияк. Або й узагалі без розуміння того, що потрібно. Неважливо, чия це власність? У кожній сфері, на кожному робочому місці мають бути люди-ґазди за своєю суттю, ті, хто вболіває за те, що робить, фахівці. Тоді питання, “чия це земля”, просто не виникне.