Чи святкуєте ви 23 лютого?
Свого часу 23 лютого вважали однозначно і без дискусій “чоловічим” днем. Проте після того, як Україна здобула незалежність, ставлення до свята почало поволі змінюватися. Нині воно називається Днем захисників Вітчизни, хоча первісно 23 лютого відзначали День Радянської армії та Військово-Морського флоту. Теперішні молоді чоловіки або служили в українському війську (день якого припадає на грудень), або взагалі ніколи не одягали однострій. Звичайно, певна тяглість існує, і подекуди в школах дівчатка ще вітають хлопчаків-однокласників, але насправді свято потроху відмирає, принаймні в Західній Україні.
Для більшості тих, хто його святкує щиро, – це радше можливість згадати молодість, адже тим, хто справді служив у радянських армії чи флоті, нині – 40 і більше. Їм байдуже, що свято має виразне ідеологічне забарвлення і приурочене до формування перших регулярних частин Червоної армії. Вони пригадують хіба армійських друзів, суворого “комода” (командира відділення), нічні стрільби, коли серце заходилося від хвилювання, та ті моменти, коли чи не вперше в житті по-справжньому ставали на прю – неважливо, з “дємбєлєм” чи командиром роти. Адже саме це й називається “армійською школою” – вміти прийняти рішення і відстояти його та не дати комусь всістися собі на карк.
Тож сьогодні “Пошта” запитує читачів: чи святкуєте ви 23 лютого?
Олександр Поронюк,
керівник Західного регіонального медіа-центру Міноборони України:
– 23 лютого більше святкую, ніж не святкую. Щоправда, у прямому розумінні святкувати не вийде, адже це робочий день. Зокрема, заплановано чимало заходів у військах. Також у цей день обов’язково зателефоную до батька – Романа Миколайовича, який 27 років свого життя віддав службі у війську... У Львові ж на базі 80-го окремого аеромобільного полку відбудеться зустріч ветеранів війни та військової служби. Під час урочистостей пройде виступ художньої самодіяльності. Звісно, приємно, коли 23 лютого телефонують жінки та вітають.
Олег “Джон” Сук,
музикант:
– Свято асоціюється хіба із приємними шкільними спогадами, коли дівчата виганяли нас із класу, а потім, коли ми поверталися, нас на партах чекали приємні подарунки. Потім я ще “встиг” відслужити в Радянській армії – Новосибірськ, авіація... Але все це сьогодні – хіба спогади, святкувати – не святкую.
Роман Хмизюк,
студент:
– 23 лютого як День армії не святкую. Фактично, це свято країни, якої уже немає. В Україні офіційно День військослужбовців – 6 грудня. Та і його особливо не відзначаю, адже не служив. А цього дня можна хіба що вітати тих, хто служив у радянській армії. Я б радив запровадити День батька в Україні й саме тоді вітати чоловіків.
Володимир Рощин,
керівник управління питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Львівської міськради:
– День захисника Вітчизни, який відзначають 23 лютого, – важливий. Це узагальнене свято тих, хто носить або носив військову форму, та майбутніх поколінь, які захищатимуть свою Вітчизну. Однак, з іншого боку, те, що День захисника Вітчизни збігається з колишнім Днем Радянської армії, є негативним, бо через специфіку теми нині виникають різноманітні непорозуміння. Але, як би там не було, в нас є чимало людей, які свого часу служили в радянській армії.
Сергій Смірнов,
заступник директора АН “ЕКО-ДІМ”:
– У дитинстві – так, бо дівчата вручали подарунки в школі, а ми, відповідно, знали, кому віддаровувати на 8 Березня. А зараз немає великого сенсу його святкувати, бо український військовий відповідник зміщено на Покрову, а День батька чи чоловіка наразі в Україні з 23 лютого ніяк не асоціюється...
Юрій Бульбах,
тамада, музикант:
– Якщо коротко – ні. Але це не ідейна позиція. Тобто, в мене це свято не викликає відрази, не асоціюється з комуністами, СРСР і т.д. Є добрі, світлі спогади про шкільні подарунки від однокласниць, якісь сувеніри, листівки… Зараз розумієш – дурничка, а тоді – дуже приємно було, реально хотілось бути захисником Вітчизни.
Чого не відбереш в тієї влади, то це ідеологічної роботи. Такою дрібничкою, як подарунки в школі, виховували майбутніх громадян. Ми зачитувались розповідями про героїчні подвиги, прагнули наслідувати їх. А зараз… Якщо тоді грали у війну, то ніхто не хотів бути фашистом, то зараз, якщо і бавляться, то в бандитів і міліціонерів, але ніхто не хоче бути правоохоронцем. Сумно…
