Як ви ставитеся до частого перейменування вулиць у Львові?

Назвати вулицю іменем видатного українця – один із найпопулярніших способів віддати йому шану. Відтак у кожному місті та селі українці пересуваються вулицями імені Тараса Шевченка, Лесі Українки та Івана Франка.  Зауважень до назв вулиці відомих українців майже немає, натомість іноземні імена щоразу супроводжуються дискусіями, а подекуди і змінами табличок. За останні десять років Львівська міська рада перейменувала не більше шести вулиць. Згідно зі статутом міста, щорічно можна змінювати назву однієї вулиці, але через брак ідей  та ініціативних людей норма не виконується. На початку 1990-х років у місті перейменували близько 500 вулиць, тоді на табличках будинків залюбки змінювали прізвище радянського героя на українського. Щоправда, й досі, пасажири трамваїв, які курсують вулицею Генерала Чупринки перепитують: “Це та, що колись була Пушкіна?”, а коли повертають на Коновальця, то, відповідно, уточнюють: “Чи ми вже на Енгельса?”. Разом зі зміною ідеологій, “вуличні” зміни тягнуть за собою повну дезорієнтацію у тих, хто жив у місті у 90-х і хоче погуляти тут через 20 років. Відтак сьогодні запитуємо читачів “Пошти”: як  вони  ставляться о частого перейменування вулиць у Львові?

Андрій Корнат,
депутат Львівської облради, голова ЛКО НРУ:

– Часте перейменування вулиць Львова само по собі створює почуття дискомфорту передусім для людей, які живуть на тих вулицях. А це означає, що це питання має не лише ідеологічний аспект, але й фінансовий. Треба поміняти таблички на будинках, оповістити усі потрібні інстанції, зробити низку речей. На все це можна було б заплющити очі, якби весь цей процес був виправданий. Тому насамперед треба дивитися, наскільки все це є адекватним потребі. Якщо говорити про перейменування з ідеологічного погляду, коли люди живуть на вулиці Сталіна або Лєніна, якщо йдеться про Львів, то це все одно, що перейменувати вулицю на вулицю ката… Тому зрозуміло, що треба змінити назву, бо це викликає почуття дискомфорту.

Катерина Сліпченко,
мистецтвознавець:

– Перейменування вулиць має бути, як на мене, більш систематизованим. Не може кожна влада, яка приходить, називати вулиці так, як їй подобається. Тим більше, що в такому місті, як Львів, склалася історична традиція, існують давні назви вулиць, такі, як у старовинних містах Європи, де їх назви не міняються століттями.

Можна, наприклад, додавати нові назви у нових районах. Крім того, що це плутає людей, створює незручності для мешканців, це ще і віддає провінційністю. Проте таке перейменування, яке робить фестиваль “Кінолев”, “доназиваючи” вуличку без жодної поштової адреси іменами видатних кінематографістів світу, є додатковою львівською родзинкою.

Вікторія Довжик,
начальник відділу економічного розвитку Львівської міської ради:

– Львів змінюється щодня. Розвиток є невід’ємною частиною світового прогресу та руху вперед. Тому зрозумілими є різного роду зміни у місті – зміни зовнішні, маю на увазі фасади будинків, ремонти доріг та інше, зніми внутрішні – думки населення, бачення різних тем. Цілком нормальним є те, що змінюються і назви вулиць – відповідно до часу, до бачення громади міста. Однак дуже часті зміни все-таки негативні. Якщо підійти  до цього прагматично, доводиться міняти карти, атласи, ознакування міста. Також самі мешканці не завжди можуть запам’ятати нові назви вулиць.

Леся Ґонґадзе,
мешканка Львова:

– За своє життя, а я з діда-прадіда львів’янка, пережила вже дуже багато перейменувань вулиць, площ. Як на мене, перейменування вулиці Лєрмонтова – Дудаєва, Дудаєва – Лєрмонтова – це спроба маніпуляції з метою отримати політичні дивіденди. Що один, що другий має до нашого міста однаковий стосунок. Львів, особливо його центральна частина, є пов’язаний з такою кількістю реальних, справді визначних для нашого міста і держави постатей, що я не розумію потреби називати вулиці нашого міста на честь героїв інших народів і держав.

Василина Думан,
мешканка Миколаєва Львівської області, працює у Львові:

– Перейменовування вулиць, на мою думку, доречне у випадку, якщо вони названі на честь катів і “визволителів” часів СРСР. У такому випадку частота змін назви ролі не відіграє – поки весь об’єм не буде змінено, доти й потрібно це робити. Чомусь же в Радянському Союзі назви міняли й підбирали ретельно. Причина, як на мене, криється у тому, що назви вулиць ми часто вживаємо у побутовому мовленні і можна швидко впізнаваною зробити якусь персоналію, назвавши її ім’ям, наприклад, центральний проспект.  Якщо ж йдеться про перейменовування вулиць з нейтральними назвами, то це вже відверте блюзнірство. Наприклад, була вулиця якась... скажімо, Синьоока. Її кожні п’ять років перейменовуватимуть на честь нового президента. То це інакше, ніж лицемірним підлизуванням, і не назвеш.