Чи вірите ви у диво?

Спеціальна комісія кардиналів та єпископів визнала диво, що відбулося за заступництва Папи Івана Павла IІ, повідомило радіо Ватикану.

Для завершення процесу беатифікації (зарахування до лику блаженних) покійного понтифіка в Католицькій церкві спеціальна комісія (створена Конгрегацією у справах канонізації) повинна офіційно визнати здійснене ним диво.

Кардинали та єпископи розглядали питання дива після комісії медиків, які наприкінці грудня 2010 р. не змогли за допомогою природничо-наукових методів пояснити факт зцілення від хвороби Паркінсона 49-річної французької черниці Марі Сімон-П’єр. У липні 2001 р. хвороба Паркінсона паралізувала лівий бік тіла жінки. З 2 квітня 2005-го, коли упокоївся Іван Павло II, її симптоми з кожним днем посилювалися, погіршувалися зір і загальне самопочуття.

Коли 13 травня 2005 р. Бенедикт XVI погодився достроково почати процес беатифікації свого попередника, стало можливим під час спільної молитви просити покійного Івана Павла II про заступництво перед Богом. Сестри монастиря почали молитися за зцілення хворої сестри Марі, і рівно через два місяці  після смерті Івана Павла II Сімон-П’єр зцілилася –
зникли біль і мимовільне тремтіння кінцівок.

Проведені неврологічні обстеження підтвердили: жінка здорова.

Шлях до беатифікації Івана Павла II стане відкритим, щойно Бенедикт XVI підпише декрет про визнання цього дива.

Очікується, що це станеться вже сьогодні. Нагадаємо, що в 1642 р. Папа Урбан VIII запровадив розмежування між беатифікацією як першою стадією прославляння – проголошенням блаженним – і подальшою канонізацією – зарахування до лику святих.

Серед можливих дат беатифікації Івана Павла II називають початок квітня (шості роковини смерті), середина травня (день народження) або середина жовтня (обрання на папський престол).

Сьогодні “Пошта” запитує в читачів, чи вірять вони у диво?

Ольга Давид,
журналіст, автор та ведуча телепередачі “Суспільний діалог” (12 канал):

– А що таке чудо? Це щось надзвичайне, що залежить нібито не від нашої волі, а від волі надприродних сил. У нас, християн, це знак Бога, який спілкується з нами мовою чудес. Тому, якщо ми віримо у Бога, то ми, звичайно, віримо в чудеса. Саме своєю вірою у Бога, ми, самі того не усвідомлюючи, стаємо співтворцями чудес. Віра і чудо – це просто нероздільні  поняття. Віра і молитва – це наші звернення до Бога, а чудо – це відповідь. Так, я не лише вірю в чудеса, я щодня стаю їх свідком, тому що вірю.

Зореслава Шкіряк-Нижник,
професор, доктор медичних наук, представник України в Раді Європи:

– Оптимізм людини, її віра у силу духу, надія на Господа часто творять дива. Така установка мобілізує хворого на боротьбу за життя. Бувають випадки, коли лабораторно підтверджені важкі діагнози завершуються навіть повним одужанням. І в моїй практиці вони були. Пригадую випадок, коли у хлопчика була пухлина нирок, метастази були навіть на аорті. Оперувати його було неможливо, бо коли б відірвали метастаз від аорти, виникла б кровотеча. Тактовно сказали про це батькам, дитині призначили лікування й дали поради, як діяти. Сказали, що коли дотримуватимуться цих порад, то є шанс на те, що все буде добре. Батьки повелися дуже розумно: вони постійно підтримували в сина віру в надію, в силу лікування, в силу молитви. І хлопчик одужав навіть з таким важким діагнозом. Ми ще не все знаємо у цьому земному житті, але випадки, коли у кількох церквах багато людей одночасно моляться за одужання однієї людини і згодом кардинально змінюється перебіг хвороби на краще, є.

Зореслава Кравчук,
художній керівник Львівського будинку вчених, заслужений діяч мистецтв України:

– Особисто я вірю в чудо – на все воля Божа. Передусім вірю в чудо стосовно зцілення людей. І таких випадків є немало. За своєю натурою я оптимістка, тому думаю, якщо люди позитивно налаштовані на життя, то чуда буде все більше і більше. Колись, багато років тому, була в селі Грушеві, що у Дрогобицькому районі, – там з’явилася Матір Божа. Це такі відчуття! Також побувала у паломницькому турі до Люрда, де занурювалась у холодний басейн – згодом було прекрасне відчуття легкості. Побувала й у Португалії у Фатімі, де діти бачили Матір Божу та відбуваються зцілення людей. Там мільйони паломників, які моляться. Там є дорога, по якій треба на колінах проповзти 800 метрів, молячись і не розмовляючи. Опісля треба обійти навколо церкви і лише тоді встати та попити води. Цю дорогу я також пройшла на колінах у 2008 році.

Андрій Юраш,
релігієзнавець, доцент Львівського національного університету ім. І. Франка:

– Кожна людина, яка вважає себе віруючою, обов’язково вірить у диво, чудо, у те, що не можна пояснити. У житті кожної людини є події, факти, які не можна кваліфікувати інакше як чудо. Просто дуже часто люди не розуміють, що сталося, пояснюють це якимось обставинами, випадковістю, закономірністю. У моєму житті також були випадки, які я визнаю, як несподівані, ірраціональні, чудесні, такі, які є справжнім дивом. Бо те, про що ми можемо тільки мріяти і що здається недосяжним, неможливим, раптом приходить і реалізується. І таких випадків багато. Якби про ці речі подумати в абсолютно раціональний спосіб, то вони б ніколи не сталися. В житті кожної людини і моєму теж є речі, які б не сталися, якби не віра в те, що стануться якісь речі, які допоможуть здійснити певні бажання.   

О. Михайло Димид,
доктор богослов’я:

– Якщо ми віримо, що Господь Бог є Богом, то ми віримо також, що Бог діє по-божому, а ми, люди, не завжди можемо це зрозуміти і пояснити. Кожна Божа річ є надзвичайною, і ми називаємо її чудом. Є чуда, які ми бачимо і яких ми не бачимо, є чуда щоденні і їх мільйони: ми прокидаємося вранці, бачимо своїх рідних, тих, кого любимо, хто любить нас, бачимо, як розпускається квітка… Це все чуда, які ми не завжди усвідомлюємо, але це – чуда, бо речі дані нам Богом. Є також чуда надзвичайні – речі, які виходять за межі нашого звичного людського порядку. Господь діє у свій спосіб, який ми не завжди можемо пояснити. Але він дає нам знак, вирішивши, що ця хвороба, яка не піддається людським способам лікування, може бути зцілена за Його волею. Для Церкви таке чудо може бути знаком прослави праведної людини, знаком визнання її святості.