Гадаю, після російської агре­сії у Грузії в українських політиків не мало б залишитися й тіні сумніву в питанні - хто наступний? Сумнівів не­має і з приводу того, в якому регіоні спалахне конфлікт. В українському Криму наразі ніхто не обліковує осіб з російськими паспортами, але те, що вони є - факт. Правда, на півострові нема відверто російських маріонеток у владі на кшталт південно-осетинського "істеблішменту" (начальник тамтешнього КГБ Анатолій Баранов - екс-голова ФСБ Мордовії; начальник МВС Міхаіл Міндзаєв - колишній співробітник апарату МВС Північної Осетії; "міністр оборони" невизнаної республіки Васілій Луньов - недавній військовий комісар Пермі; секретар радбезу Анатолій Баранкєвіч - колишній заступник військкома Ставропольського краю). Однак кримська "п'ята колона" має свою специфіку: по-перше, вона сидить на багнетах Чорноморського флоту; по-друге, фінансується з фондів Лужкова - Затуліна; по-третє, ностальгує за червоною імперією у стилі Зюганова - Жірі­новського. 

Як і у випадку з агресією у Грузії, Кремль нікому нічого й не пояснюватиме. Мєдвєдєв і Путін розуміють, що на їхньому місці ліпше таки жувати, ніж говорити. Їхні волання про потребу самовизначення Цхін­валі викликають гомеричний сміх на тлі російської ігнорації Косово. Їхні прокльони у бік Саакашвілі-тирана - цинічні й брутальні, оскільки Росія й досі захищає власну "ціліс­ність", загрузнувши у непокірній Чечні.

Чим ближче до грудня, до саміту НАТО у Брюсселі, тим обачнішою і витонченішою має бути українська політика. Не варто думати, що Москва гайнувала час, не використала паузу з приєднанням до ПДЧ на залаштункові домовленості. Цілком ймовірно, що їй вдалося переконати своїх друзів, принаймні з Берліна, у пріоритетах комбінації, за якої республіки екс-СРСР, за винятком Балтії, залишаються у зоні російської відповідальності. Принаймні, фрау Меркель досі зберігає багатозначну мовчанку з приводу кавказької війни.

І їй, і, зрештою, усім сильним цього світу доведеться пройти ще чималий шлях до усвідомлення того, що насправді Росія ніколи не стане демократичною та цивілізованою країною; що її державність неможлива без зов­нішніх експансій, войовничої риторики і кривавої практики; що тільки завдяки їм тримається на троні кремлівське бандформування (друга чеченська війна - найближчий, побіч осетинського, прецедент). В іншому випадку воно матиме справу з власним народом, і тоді весь світ стане свідком апокаліпсису під наз­вою "рускій бунт".  А наразі, як пише "демократичний" російський публіцист Ашкєров, "війна, - і тільки війна, певно, - дасть нам можливість знову усвідомити себе в категоріях обов'язку".