Ремонти міських шляхів уже стали для львів’ян звичним явищем. Прохання влади потерпіти ще трошки звучить для мешканців міста саркастично, зважаючи на трирічну будівельну епопею. І це не межа… Як мешканці щодня наштовхуються на катакомби розритих вулиць, так і влада –  на перешкоди у вигляді поганої погоди і браку грошей. Саме через брак фінансування досі не здано в експлуатацію усі міські шляхи, які ремонтували протягом 2009 – 2010 років. На практиці це означає – недороблені бордюри, заїзні кишені, розмітка, технічні тротуари.  Перед виборами міський голова Андрій Садовий обіцяв завершити всі ремонти. Спочатку годував обіцянками завершити до середини жовтня, пізніше до 1 листопада. Зараз термін пересунувся до 15 листопада. Наразі в місті є два об’єкти, які створюють суттєвий дискомфорт для львів’ян: ремонт вул. Городоцької і реконструкція пл. Галицької. За словами Ігоря Фалюти, в.о. начальника управління капітального будівництва міськради,  до 15 листопада ремонт Городоцької завершать частково – до вул. Ряшівської. “Якщо будуть сприятливі погодні умови, то ми ремонтуватимемо і далі, до мотозаводу. Якщо ж прогнози будуть невтішні, то залишимо все, як є. Розривати на зиму ніхто не буде”, – зазначив Ігор Фалюта. Щодо пл. Галицької, то чиновник упевнений, що до кінця наступного тижня львів’яни ходитимуть вже по гранітній плитці. Як буде – побачимо. Сьогодні “Пошта” запитує у своїх читачів: що вам створює дискомфорт на вулицях Львова?

Роман Чмелик,
директор Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України:

– Особисто мені внутрішній дискомфорт створюють навіть не стільки перериті вулиці (бо розумію, що ремонти необхідні і мають не лише початок, а й кінець), а передовсім засилля, кіч та невпорядкованість реклами. Така кількість недоречної реклами у центрі міста просто дратує. Як дратують і невідремонтовані хідники та брак смітників, як тільки звертаєш кудись убік від центральних проспектів.

Олег Онисько,
журналіст:

– Як пішоходу мені у Львові найбільше заважає розбита або неякісно перекладена бруківка, але, шануючи нашу історію, я готовий терпіти ці незручності. Крім того, дуже дратує паркування автомобілів на хідниках і постійне відчуття небезпеки, коли доводиться користуватися пішохідними переходами без світлофорів на магістральних вулицях,  зокрема на Володимира Великого.

Наталія Баландюх,
львів’янка, мати двох дітей:
– Найбільше мене обурює те, що їздити тротуарами, вулицями дитячим візком майже не реально з кількох причин.

По-перше, більшість з них заставлена машинами. Кожен паркує авто там, де йому заманеться. По-друге, на багатьох тротуарах ями – потрапить колесо візочка в них і сама не даси раду. Про розриті вулиці мовчу, бо їх ремонт все-таки закінчиться. І ще: з нашого міста кудись зникли смітники. Буває, діти з’їдять на вулиці банан чи печиво, а шкірку чи обгортку викинути ніде. Доводиться нести їх додому.

Ярко Ширяєв,
художник-ілюстратор:

– Передусім небезпека, коли переходиш дорогу через пішохідний перехід, адже не знаєш, чи водій зупиниться, щоб тебе пропустити, чи прокатає на капоті свого авто. Але навіть коли переходиш на світлофорі, то дуже не розслабишся, бо зелене світло горить не довго, а водії починають їхати вже на жовте. Також дуже заважають масові паркування на тротуарах міста. Доводиться ходити проїзною частиною і постійно озиратися.

Василь Куйбіда,
міський голова Львова двох каденцій (1994 – 2002 рр.), заступник голови НРУ:

– Якщо говорити про піші прогулянки, то дратують обідрані або різнокольорові фасади будинків: коли частина будинку пофарбована в один колір, а його інша половина в інший та ще й у такі ядучі кольори. Якщо говорити про тротуари, то найбільше роздратування викликає розкидане сміття. На жаль, у Львові недостатня кількість смітників на вулицях. Тому доводиться спостерігати сумну картину обпльованих, засмічених хідників. І ще одне дуже важливе зауваження: не всюди у нас зроблені з’їзди для неповносправних людей на візочках.