Який спосіб боротьби з наркоманією Ви вважаєте найефективнішим?

Мішенню наркордилерів в Україні, зокрема на Львівщині, стає цвіт нації – ділків передусім цікавить молодь, в тому числі школярі, адже саме вони легше піддаються впливу. У наркоманію втягують неповнолітніх, зокрема дітей, чиї батьки із закордонних заробітків висилають додому кошти, а їх чада  залишаються без нагляду.  В останні роки стрімкими темпами до вживання дурману, особливо важких наркотиків, наприклад героїну, втягнена (звісно, з власної волі) і так звана “золота молодь” – діти заможних батьків. Як наслідок – ділки збагачуються колосально, а споживачі наркотиків тотально нищать власне здоров’я, або й все, на жаль, закінчується летальними наслідками.  Запобігти втратам можна – потрібен комплесний підхід до цієї вкрай болючої проблеми. Передусім акцент має бути на серйозній профілактичній щоденній роботі! Це стосується не лише правоохоронців, але й освітян, медиків, громадських організацій, церкви. Самі ж батьки зобов’язані вчасно подбати про своїх доньок та синів, аби завтра не було пізно. А коли вже спіткала біда, то не шкодуючи грошей, якнайшвидше лікувати власну кровинку! Сьогодні “Пошта” запитує читачів: який спосіб боротьби з наркоманією вони вважають найефективнішим?

Євген Захаров,
член Гельсінської групи, правозахисник:

– Насамперед це хвороба, а тому шляхів подолання цієї недуги є безліч. Поки що не вигадали єдиної пігулки, яка б дозволила це вилікувати, тому слід застосовувати усі засоби, аби наркоман зміг почати “нове” життя. Що ж до правового поля подолання цієї проблеми, то, на жаль, тут існує низка недопрацювань. Законодавство переслідує тих, хто вживає наркотики, а не тих, хто їх продає. Траплялися випадки, коли у Харкові, Києві та, видається, у Львові арештовували представників правоохоронних органів, які долучалися до продажу наркотиків.  

Юрій Кардашевський,
голова постійної депутатської комісії молодіжної політики спорту та оздоровлення Львівської міської ради:

– Я не бачу іншого виходу з цієї ситуації, окрім контролювання цієї проблеми громадою. Городяни самі повинні взяти це до рук і допомогти викрити злочинні осередки, і підняти питання: “Чому не закриваються точки продажу наркотиків?”. Це раз і назавжди покласде край злочинному бізнесу. Пригадаймо стару українську практику, коли хату, в якій гнали горілку, обурені жінки гуртом спалювали. Правило гурту допоможе і зараз.

Стефан Дмитришин,
голова Комісії УГКЦ у справах душпастирства охорони здоров’я:

– Це питання треба вирішувати комплексно. З одного боку, мати тверде бажання та волю подолати це явище на рівні держави, використовуючи її ресурс проти незаконного обігу наркотичних засобів. Тут необхідно докласти чимало зусиль, бо не раз читаємо інформацію про причетність до наркотрафіку різних високопосадовців та тих, хто з цим явищем має боротись. У цьому плані треба посилити вплив громадських рухів та організацій, особливо за підтримки журналістів. З іншого боку, треба вести широку діяльність, щоб відновити в суспільстві ієрархію цінностей. Бо і вживання наркотиків, і заробітки  на чужому горі свідчать насамперед про спотворення цієї ієрархії.

Степан Шоханов,
викладач біології та основ здоров’я:

– Я думаю, що найбільш дієвим було би у той чи інший спосіб показати підліткам наслідки наркоманії. Я не знаю, звичайно, як це втілити у реальність, але якби вони змогли у лікарні хоча б через віконечко побачити людей, що страждають від наркоманії, це мало би ефект, я переконаний. Так само я переконаний, що жоден фільм чи урок великого ефекту не матиме. Коли розповідаєш дітям про СНІД чи наркотики, вони сміються. Але я знаю, що для профілактики правопорушень підлітків водять у колонії, проводять через варту, показують камери. Так само варто робити для профілактики і наркоманії, і алкоголізму, і тютюнокуріння. От якби дитина побачила справжні легені курця чи печінку алкоголіка, вона би не була такою безпечною. Це так само, як кажеш дитині: не ходи по вулиці пізно, бо я хвилююся. Але поки ця дитина не відчує на собі, що таке хвилюватися, вона все пропускає повз вуха.

Ольга Давид,
журналіст, учасниця програми Конгресу США “Відкритий Світ”:

– Насамперед потрібно визнати, що наркоманія – це суспільна проблема, і вирішувати її потрібно всім, а не перекладати на плечі родини. Потрібно визнати, що це хвороба, і не лише наркоман нею хворіє, а і його рідні. Батьки бояться визнавати, що дитина – наркоман, бояться лікувати, бо їм соромно,  що подумають оточуючі. Зреш­тою, хіба в Україні вони знають, як і де лікувати. Боротьба з наркоманією стане ефективною лише тоді, коли боротися будуть з причинами, а не з наслідками. Законом має бути передбачено, зокрема, примусове лікування від цієї хвороби, і взагалі потрібно прийняти окремий закон про боротьбу з наркоманією, якого в нас досі немає. Наприклад, у США існують окремі  наркосуди, які беруть під нагляд тих, кого затримали на вживанні наркотиків. Правопорушення, скоєні наркоманами чи, ймовірно, у стані наркотичного сп’яніння, мають окремий статус. Наркосуди вважаються найкращою і ефективною моделлю. Вони широко застосовують примусове лікування як альтернативу кримінальній відповідальності, дають можливість не потрапити у в’язницю та економлять державні кошти, а їх ефект визначається зменшенням рівня рецидивів на понад 25%.

Володимир Лис,
начальник служби у справах неповнолітніх ЛОДА:

– Найефективнішим способом боротьби з наркоманією є виховання в родині, вдома, сімейні цінності. Важливу роль відіграє і церква. І в нашому регіоні це має значний позитивний вплив. Пропаганда проти наркоманії, яка відбувається у нашому суспільстві, – це добре, але треба застосовувати радикальніші способи, показувати, які можуть бути наслідки вживання наркотиків. Й зображати все якомога реальніше, без прикрас.