Найважчим завжди є опанування власним настроєм, який, ніби від вітру, хилиться в різні боки через речі, нібито незначні та дріб'язкові. Але саме ці деталі й нюанси - єдине, що залишається у пам'яті після кожної подорожі, підреслюючи позір­ність власної неважливості.

Наприклад, дороги. Коли подорожуєш автомобілем з України до Поль­щі, не сподіваєшся їх неймовірного покращення, не обіцяють цього і мапи, радять вчитися терплячості і розраховувати, що подорож від кордону до Ґданська, а це близько 700 км, триватиме понад 11 годин. Так воно і є, насамперед через численні обмеження швидкості до 50-70 км за годину, але подолати ці 700 км і 11 годин значно легше, ніж ту саму відстань, скажімо, у напрямку до Чорного моря. І все це знову ж таки завдяки дрібницям - дороги не набагато ширші, зате рівніші, на них чітка розмітка, по обидва боки грамотно розставлені вказівники, продумані траси, які ведуть в об'їзд або транзитом через великі міста, немає ям, зате є асфальтоване узбіччя. Як на мене, саме цей додатковий метр асфальту і є вирішальним, коли йдеться про настрій під час подорожі. Адже на це узбіччя можна посунутися, пропускаючи тих, хто хоче вас обігнати, так само посуваються здебільшого авта на зустрічній полосі, і це дозволяє суттєво зменшити кількість аварійних і просто стресових ситуацій під час обгону, адже виїжджати на зустрічну доводиться вкрай рідко. І ось така проста штука, як метр заасфальтованого узбіччя, дає можливість заощадити коли не час, то принаймні нерви і сили. Для нас це було суттєво, адже відразу після приїзду ми вирушили на концерти Четвертого міжнародного фестивалю "Ґлобалтика", задля якого і долали 700 км плюс кордон.

Тримісто, або Ґданськ, Сопот і Ґдиня - один із найбільш популярних у Польщі курортних регіонів. Особливо, коли тут так по-південному сонячно, як було протягом трьох фестивальних днів. Курорт у тутешньому розумінні - це не лише проживання, харчування і вилежування на пляжі, це насамперед широкий вибір різноманітних культурних акцій, чого так бракує нашим осередкам літнього відпочинку. Численні фестивалі, виставки, вистави, зустрічі із письменниками, покази художніх та документальних фільмів конкурують між собою за глядача. Фестиваль "Ґлобалтика" вирізняється на загальному тлі підкресленою антикомерційністю.

- Ми не пропонуємо масової культури, - розповідає Йоанна Цєплінська, організаторка літературно-мистецької частини імпрез. - Музика, фільми, книги, з якими ми хочемо знайомити наших глядачів, розраховані на вимогливих до естетичних критеріїв та ерудованих людей, цікавих світу і власної культури. Серед наших гостей є дуже відомі і мало знані митці.

Інтенсивна програма фестивалю пропонувала музику з різних куточків світу - від Якутії до Африки, покази фільмів, зустрічі з літераторами та режисерами. Польські групи "Pink Freud" та "Strachy na Lachy", англійці "Oi Va Voi" та лауреат "BBC Jazz Award" Асаф Сіркіс, Вініціус Кантуарія із Бразилії, "Toy Vivo Duo" з Ізраїлю, російський "Ленинград" і головна зірка - ірландка Шінед О'Коннор

Характерною є постать однієї з найбільш знаних європейських зірок етнічної музики Наташі Атлас, яка також виступила на фестивалі. Народилася у Брюсселі, у передмістях, заселених марокканцями. Її мати була англійкою, а батько - сефардійським євреєм. Наташа Атлас співає арабською, французькою, іспанською. У її піснях є арабські, єгипетські, єврейські мелодії, більшість із них має політичний зміст і закликає до миру на Близькому Сході. Нігерієць Сеун Куті (на фото) виступив із групою з 22 осіб, яка була створена у 70-х рр. батьком виконавця. Його енергійні мелодії, попри серйозність політично забарвлених текстів, змусили публіку перетворити концерт на карнавал і свято танцю.

Фестиваль відбувався у парку над морем, неподалік Ґдині, і приваблював, окрім іншого, доступними цінами на квитки - близько 80 грн.

Курортні місцевості традиційно кращі у міжсезоння, коли вони більше нагадують куліси, які ще не встигли прибрати після зйомок фільму. Тоді навіть Південний берег Криму має в собі щось меланхолійне і поетичне, таке несхоже на галасливий тлум, що окуповує тутешні місцевості у гарячу літню пору.

Тримісто частково теж підпорядковується цьому законові міжсезоння. Центральні вулички Ґданська тоді тихі та затишні, особливо ввечері, коли тут зачинені усі крамниці з бурштиновою біжутерією та іншим туристичним крамом. Тоді на них можна довго роздивлятися старовинні кам'яні ринви у вигляді химер із роззявленими пащами, вузенькі будиночки, розфарбовані у різні кольори, архітектурні деталі фасадів. Навіть знаменита тутешня корабельня, колиска "Солідарності", виглядає більш романтично і не так занедбано-індустріально. У майбутньому ґданські архітектори планують перетворити величезний терен корабельні на район міста, адже Ґданськ, хоча і розташований на самому березі моря, не має туристично привабливого пляжу в центрі міста.

Львів-Ґданськ-Ґдиня-Сопот