Особисто мене дуже тішать потуги окремих діячів навести на чинний режим такий собі гламур європейськості, цивілізованості та демократичності. Це стосується не тільки пояснень усіляких там мовних неоковирностей Лідера, невмілих, а почасти свідомо лакейських жестів у стосунках із північним сусідом, я вже не кажу про вчорашній антиконституційний переворот.

Останнім часом панове-“демократи” із “Регіонів” взялися пояснювати нагінки на істриків, журналістів, інших не надто керованих осіб, причому їхні пояснення часто скидаються на оксюморони, аніж на аргументовану позицію державників.

Не чіпатиму істориків – вони й без того у роздумах над перспективами свого фаху: архіви надійно охороняє комуністична креатура, у сховках СБУ від недавнього часу годі зрозуміти, що є держтаємницею, а що – для загального вжитку. Хочу лише висловити певні міркування із приводу гучної заяви заступника глави президентської адміністрації Ганни Герман про потребу люстрації в українському суспільстві.

Із приводу самої люстрації я висловлювався не раз і не двічі. На моє переконання, попри усю нагальність процесу, нагоду для цього втрачено. Шкода, але влада – спочатку Кравчук, відтак Кучма, – зрозуміло, жодним чином не підтримала б ідеї відкриття усіх архівів КДБ. Ющенко ж, судячи із повідомлень “Дзеркала тижня”, які опираються на неназване джерело в СБУ, просто злякався це зробити, зауваживши для себе неймовірну кількість високопосадовців, так чи інак причетних до агентури комуністичного монстра.

Звідки ж у “Регіонів” таке жагуче бажання подарувати загалу “радість відкриття”? Міркую, що вони розглядають люстрацію серед інструментарію політичної боротьби: архіви, як вже сказано, під контролем, тож можна, не напружуючись, обирати собі потенційних жертв для дифамацій, особливо, коли ці особи матимуть щось проти політики правлячої партії. Причому, операція ця не хвилева, не приурочена до місцевих виборів, хоча й тут можна скористатися такою собі “демократичною” люстраційною кувалдою. Мова про далеку перспективу, оскільки “Регіони”, судячи з усього, вибудовують систему влади надовго.

Однак мушу застерегти квапливих та заповзятих “люстраторів” від долі їхніх попередників у сусідній Польщі. Там також спробували вчинити щось схоже, аби здобути політичні дивіденди. І мушу сказати, що досягли певного успіху, однак його можна було порівняти із пірровою перемогою. Спільнота почала культивувати недовіру та злостивість, а відтак самі ініціатори ідеї зауважили довкола себе очевидний вакуум: громада хутко второпала, що і до чого, кого люструють, а кого тримають на гачку.

Що ж до люстрації в Україні, то годилося б для початку застосувати цей механізм до тих, хто у поті чола працює на розвідку сусідньої держави. Переконаний: Ганні Герман не довелося б далеко ходити за межі Банкової.