Чи важливою для вас є присутність у списках кандидатів у депутати до місцевих рад відомих людей, далеких від політики?

Місцеві вибори, які відбудуться 31 жовтня, стали для українців ще однією загадкою. Йдеться про списки партій, у які хто тільки не потрапляє – від відомих і, без сумніву, поважних, але далеких від політики постатей, до цілковитих незнайомців. Логічно, що відому і незаплямовану політикою людину дуже зручно мати у списку будь-якій партії – люди значно охочіше голосують за таких кандидатів, аніж за тих, кого роками бачать по телебаченню. Але питання в іншому – чи загальна справа від цього виграє? Чи гідно використає депутатський мандат талановитий актор, співак, режисер чи, наприклад, ректор або навіть єпископ? Інколи відомі люди, скуштувавши політичного хліба, не витримують і самі відмовляються від депутатського мандата. Однак, без сумніву, своє призначення у списках ці люди виконують бездоганно, виборюючи для своєї політичної сили якомога більше місць у парламенті чи місцевій раді. Зрештою, електорат сприймає присутність таких суспільних авторитетів у списках як один із найвагоміших чинників довіряти цій політичній силі, а поняття програми й ідейності партії відходить на другий план.  Відтак “Пошта” запитала у читачів: чи важливою для  них є присутність у списках кандидатів у депутати до місцевих рад відомих людей, далеких від політики?

Роман Кошовий,
політичний консультант:

– Узагалі, завжди найважливішою є думка людей, які відомі і далекі від політики. Особисто я вважаю, що відомі люди, які не піддалися на політичні легкі гроші і надалі залишаються незалежними, справді молодці. Хоча всі вони мають робити те, що вважають за доцільне. Люди, які кривлять душею заради благ, які співають “многая літа” на святах, у перспективі можуть втратити довіру до виборців. Не є великим геройством сказати, що політика це бруд, бізнес теж бруд. Але велику силу волі потрібно мати, щоб не піддатися спокусі і залишитися вірним своїм принципам і переконанням.

Леся Головата,
журналіст:

– Думаю, що насамперед це наживка для виборців. Вони хочуть бачити у місцевій владі зірок, яких люблять і яким довіряють. Інша справа, що в майбутньому це їм не принесе жодної користі. Хто на що вчився. Приміром, якщо тренер футбольної команди добре знає, як навчити забивати гол, то навряд чи має уявлення, як підготувати Винники до опалювального сезону. Навіть маючи високий рейтинг боксера, Віталій Кличко не зміг стати мером Києва. Нині ж активно нарощує політичні м’язи. До місцевої влади мають обирати фахівців та добрих господарників, у яких є тил – власна політична команда. Відомі люди, які отак похапцем вступають у політичні партії, лише дискредитують себе і профанують систему місцевого самоврядування. Як на мене, самодостатність відомої людини проявляється не тоді, коли вона проштовхує себе до влади, а коли влада віддає їй посаду за якісь професійні заслуги. Іван Вакарчук давно відбувся як науковець і ректор, знає всі недоліки в системі освіти, саме тому так ефективно міг її реформувати на посаді міністра. А от ні його син, ні Руслана Лижичко не змогли творити закони. Голлівудські актори Рональд Рейган та Арнольд Шварценеґґер стали в Америці відомими політиками. Але чи пішло це на користь їхній державі – треба спитати в американців.

Марк Токар,
музикант:

– Неможливо бути у виборчих списках людям, далеким від політики. Як може взагалі у таких списках опинитися людина, яка не є  в політиці? Хоча можна бути поза партією і водночас політизованою людиною. Використання імен у списках  партії – це звичний механізм реклами. Таким самим способом діють “Кока-кола” чи “Макдоналдс”.

Андрій Мацяк,
генеральний директор театру ім. Марії Заньковецької:

– Я вважаю, що не потрібно, щоб люди, які раніше не мали жодного стосунку до політики, туди йшли. Це насправді зайве. Оскільки мало хто з тих, хто випробував себе на роль політика, вийшов звідти із гордо піднятою головою. Хіба що Рональд Рейган, який так попрацював, що разом із людьми розвалив Радянський Союз. Недоцільно йти в політику тим, хто досяг успіху в інших сферах, оскільки вони себе лише дискредитують. Та й це все перетворюється тоді у фарс. Там, гадаю, мають бути юристи, економісти.

Андрій Корнат,
голова обласної організації НРУ:

– Ми різні. У нас різні погляди на світ, на життя у ньому. Нас різнять ціннісні орієнтири, але є щось спільне. Це поняття добра. Кожен з нас має на увазі щось своє: гарна людина, добра людина, добрий християнин, хороший менеджер, гарний батько, гарна жінка… Для роботи в обласній раді цього замало. Тут потрібні фахівці не лише у своїй галузі, але й люди, обізнані в політиці. Адже облрада стає передовсім політичним органом на противагу антидержавним та антидемократичним ініціативам Президента та уряду. Не хочеться говорити про Верховну Раду, яка сьогодні демонструє погані взірці моделей поведінки для українського суспільства, адже тут сьогодні плекаються корупція і зрада нас, виборців. Тому немає нічого поганого, що у списках тих чи інших політичних сил з’являються особи без партійної приналежності. Адже закон про вибори не дає можливості потрапити в місцеві ради людям, які не є членами партії, але мають особливий статус, який викликає повагу чи довіру нас із вами. Я переконаний, що такі люди будуть індикатором моральності та чистоти тої чи іншої ради.

Наталя Онисько,
журналіст:

– Жодним чином не важливо. Хоча, звичайно, відреагую на присутність у списку відомої особистості. Інше питання, чи це спонукає мене проголосувати за цю партію. Можливо, радше навпаки. Від депутатів місцевих рад очікую насамперед рішення господарських проблем міста. А присутність у стінах Ратуші директора оперного театру чи відомого спортсмена ще не гарантує, що буде прийнятий ефективний міський бюджет. З іншого боку, можливо, саме відомі люди стануть такими собі моральними авторитетами для інших депутатів. Але робота у міській раді займає (чи принаймні мала б займати) багато часу в обранців. Чи мають цей час люди, максимально реалізовані та затребувані у своїй галузі? Чи їх присутність у сесійній залі буде просто номінальною? Тому чи буде це піар-хід, чи справді робота для міста, напевно, залежить від кожного окремо. Але, як на мене, кожен має займатися своєю справою.