1

Ходили вчора з Шунею в "Еко", підбирали екзотику для святкового столу.

Хотів манґо - не взяв: надто зелені.

Взяли, з-поміж иншого, червоної ікри і соку ґуави. Смак дитинства. Різних періодів, звісно. Ікра це не стільки їжа, їсти там нема чого, скільки символ. Чого саме символ мені вже не зрозуміло. Але очі касирки, котра нам вибивала цю ікру, сподобались. Ікра і сік ґуави. Ах, гурмани. Ґуава це инша гісторія. Ґуаву я їв на Кубі у вигляді внучатого племінника брунатної яблучної маси, котру в нас на ринках продають під виглядом повидла. В свіжому вигляді я ґуаву не куштував. І в продажу ніколи не бачив. Сік тільки. Чи повидло. Створюється враження, що в свіжому вигляді ґуави не існує.

Купили також чогось, що позиціонує себе цукатами. Ніби з полуниці, червоне і з рештками цукрової пудри. Поклав шматок тої гидоти до тарелі, поставив на ніч у тепле місце. Так і є: червона водичка, а посередині щось таке біле волокнисте лежить, схоже на зародок кальмара. І з чого ці цукати роблять?

2

От ви вмієте правильно червону ікру на хліб намащувати? Коли вас двоє і повна баночка? І не так, щоб кожна ікринка займала своє стратегічне місце. І щоб надто солоно не було. І щоб ікра після того не по всій квартирі.

Скільки всього в житті треба знати.

Ананаси кільцями. Не розумію. Банка типового розміру. Ананаси в ній порізані.... Не знаю, як ця фіґура в геометрії зветься. Не тетраґраматон, точно. Але менше з тим. Ананаси - це що взагалі? Фрукт? Ягода? На кущах ростуть, сам бачив. Оце великий розлогий кущ, а посередині ананас стирчить. Як "Здрасті!". І все колюче. Але менше з тим. Банки однакового розміру, ананаси різного. Як? І куди рештки?

Шуня каже: на ананаси шматочками і цукати.

3

Горіхи. Цього разу не брали, бо не брали пива. Ми делікатненько так. Але все одно. Горіхи.

Фісташки, оті, що солені. Оце сидиш на пиві, а вони нерозкриті трапляються, суки. Якось в одному барі я так кухля пивного розбив, намагаючись розколоти фісташку. Але це також і до питання про міцність скла для пивних кухлів. Це взагалі хтось перевіряє?А видлубувати? Кожен горіх - це суміш їжі з конструктором "Леґо". Для кожного виду - своє місце, куди натискати треба, щоби видлубати. Секретна пружинка, годинниковий механізм. У кокоса на одному з кінців три... В українській нема такого слова. Заглибини. Береш викрутку, продлубуєш наскрізь дві з тих заглибин.

Молоко випускаєш.

Без викрутки не можна. Його ж потім молотком бити. А як його бити, коли там чверть літра сиропчику?

У волоського горіха теж чортзна-що. Там є "дупка". Встромляєш ланцета, натискаєш, горіх має розкритися.

А що тоді з фундуком робити? І мигдалем? Дупка в них є, а ланцета нікуди не встромиш. Не передбачено. Тільки молотком. І хрін там силу удару розрахуєш. Чвяк і все. Кілька мікролітрів горіхової олії, решта опису не піддається.

Ну добре, розібрали горіх, і що в нас є? Одна справа, коли розрізаєш кавуна чи диню. Там є заради чого боротись. Там є сенс. А горіх?

З таким самим успіхом можна шукати сенс в прозі Пако. "Дякую, потрахався". Щось маленьке таке, невиразне, доки смак зрозумієш, доведеться добряче попрацювати молотком.

Воно того варте? Працювати молотком треба, коли картину вішаєш. Там є зиск. Естетична краса. На цвяшок щось повісив - красиво. А тут?

Тепер про види. Коротко. Що таке кеш'ю? Кеш'ю - це мутований пересмажений арахіс. Макадамія це дуже дорого і мало, ліпше брати фісташки. Про фісташки ми вже говорили.

Ну добре, поїв горішків. І що? Сміття більше, ніж горішків. Лушпиння і пивні пляшки. Особливо прикольне лушпиння від фісташок: хочеться до кожного човника поставити мініятюрну мачту і вітрила. І в навколосвітню подорож.

Житомир