Я розумію опозиціонерів, які сьогодні щодуху надимають щоки, намагаючись переконати суспільство у підступних намірах влади. Але я не розумію осіб, які, перебуваючи біля керма, активно спілкувалися із представниками нинішнього істеблішменту, ба більше, сьогодні активно втілюють у життя плани, укладені колись зі своїми теперішніми сперечальниками.
Усі, мабуть, пам’ятають скандальну спробу перемовин між Партією регіонів та БЮТ, коли дві найпотужніші політичні сили активно працювали над змінами Основного Закону. Завершилося це, відомо, резиґнацією Віктора Януковича акурат на Святу Трійцю та ледь не істеричною заявою тодішнього прем’єра, лейтмотивом якої стало знане “Пропало всьо!”. Тепер же Юлія Тимошенко заявляє про те, що її тодішній візаві на переговорах снує проти неї дуже моторошні інтриги, а їй ще із часів Кучми доводиться не розпаковувати в’язничного “тормозка”.
Але ж фактично Віктор Янукович робить те, чого мала б досягнути ПРіБЮТ, якби такій коаліції тоді судилося жити. Проекти (радше, наразі прожекти) конституційної реформи передбачають той же формат владної конструкції, у центрі якої Президент. От тільки тепер у цій схемі немає місця для Тимошенко, і, з усього видно, що її, мабуть, замінить Володимир Литвин (надто вже запально він говорить і про скасування конституційних змін 2004-го, і про терміни, до яких варто було б устигнути).
То звідки “тюремні думи” Юлії Володимирівни? А, мабуть, з того ж таки “кучмового минулого”. Хоча улюблені Тимошенко давні філософи (не Есхіл!) стверджували, що в одну річку не увійдеш двічі, екс-прем’єр воліє ще раз випробувати фортуну. Адже що таке кілька днів, навіть місяців “відсидки”, порівняно з втіленням чарівної мрії? Ніщо, дрібниця…
Але ЮВТ марно сподівається на нари. Попри усю непрогнозованість регіоналів, вони, як і Тимошенко, розуміють, що повістка та арешт цієї дами стане подарунком для опозиції. Влада свідомо нагнітає ситуацію, вириваючи із найближчого оточення лідера знакових фігур і мовчить про майбутнє самої Юлії Володимирівни. Так, це психологічний тиск, але не більше. Тиск переможця, який, однак, розуміє, що все так не буде.
Тим паче, що Янукович добре усвідомлює: здобуття президентства – ще не остаточна крапка в оволодінні країною. 31 жовтня він перевірить свою міць, і цілком можливо, день місцевих виборів стане для нього днем розчарувань. Наразі, звичайно, важко прогнозувати, що звариться у круто замішаному українському казані із того асортименту партійних “пропозицій”, але вже нині можна майже стовідсотково стверджувати, що замість “консолідованої вертикалі” Україна отримає “клаптикову ковдру”, пошиту нашвидкуруч найпрудкішими та найвправнішими персонажами, деякі з яких, здавалося б, уже відійшли у політичне небуття.
