Який український фільм ви бачили останнім часом?

Чи існує українське кіно? Зараз все більше говорять про його відсутність, проте сьогодні, у День українського кіно, варто все ж таки подумати про протилежне, навіть якщо держава і закриває на це очі.

Отже, виходимо з того, що українське кіно є. Було українське поетичне кіно. Була “Золота пальмова гілка” Ігоря Стрембіцького у Каннах. Перемога Степана Коваля на Берлінале. Перемоги Васяновича чи Сивоконя. І, як показав цьогорічний “КіноЛев”, навіть незважаючи на недостатнє фінансування навчальних закладів, відсутність необхідних технічних засобів для фільмування, наше кіно не тільки живе, а й набирає обертів і виходить на світовий рівень. Варто сподіватися, що незабаром завершать свої великі проекти Валентин Васянович, Михайло Іллєнко чи Анатолій Лавренишин. Що успішним буде прокатна доля альманаху “Мудаки. Арабески”. Що фільми Мирослава Слабошпицького чи Дмитра Тяжлова, відібрані для участі у кількох європейських фестах, і в нашій державі не залишаться непоміченими.

А сьогодні ми, стверджуючи, що українське кіно таки існує, запитуємо львів’ян: який український фільм ви бачили останнім часом?

Галина Дорощук,
начальник управління культури Львівської ОДА:

– Важко пригадати, оскільки  по телевізору переглядаю лише новини, а в кінотеатр рідко ходжу через брак часу. Якщо знаходжу вільну хвилинку, то надаю перевагу книжкам. Хочеться бути в курсі всіх новинок. Деколи переглядаю українську класику кінематографа, яку зараз транслює Перший національний. Останній новий український фільм, який переглядала, – “Молитва за гетьмана Мазепу”.

Богдан Кук,
депутат Львівської обласної ради:

– Це був фільм українського кінорежисера Олеся Янчука про Українську повстанську армію “Залізна сотня”. Ця кінострічка мені дуже сподобалася. Загалом шкода, що при дуже багатій на події українській історії, у нашій державі обмаль фільмів вітчизняного виробництва. А цікавих тем є таки досить! Скажімо, “Тарас Бульба” мав би бути фільмом українського виробництва, а є – російського. До речі, стрічку “Тарас Бульба” колись зняли і канадці. Це фантастичний фільм. Українці зробити цього досі не спромоглися… Виходить так, що наша історія цікавить більше іноземних кінорежисерів, аніж вітчизняних. Що іноземці спроможні відшукати цікавих та колоритних історичних героїв, а наші ні?! Це образливо! Вітчизняній кінематографії бракує активності, їй уже час вийти з депресивного стану й знімати цікаві фільми. Громадянам України – українські фільми!

Андрій Садовий,
міський голова Львова:

– Останній український фільм, який я переглядав у кінотеатрі, був “Золотий вересень. Хроніки Галичини 1939 – 1941” . Цей фільм  зняв молодий львівський режисер Тарас Химич за підтримки міськради. Місто намагається підтримувати і пропагувати українське кіно. На жаль, я не маю часу ходити в кінотеатри, тому переглядаю фільми вдома. Переважно це іноземні кінокартини.

Андрій Вороновський,
начальник управління культури ЛМР:

– Востаннє я бачив український фільм у червні. Це була стрічка “Золотий вересень”, яка незабаром з’явиться у кінопрокаті. Під час фестивалю “КіноЛев” я не побачив жодного українського фільму, бо мав певні зобов’язання. Зокрема, доводилося контролювати заходи, приурочені до Дня незалежності. Але у програмі фестивалю було дуже багато таких, які я хотів би подивитися…

Павло Паламарчук,
фотограф:

– Востаннє українські фільми переглядав під час фестивалю “КіноЛев”. Це були короткометражні картини, тому, на жаль, не запам’ятав  назв і режисерів. Залишилось лише позитивне враження.  Натомість повнометражних картин останні півтора року я не бачив. Останнє, що дивився, це була “Штольня”. Краще б я її не дивився.  Чув, що якісь фільми знімають, однак  до широкого загалу вони не доходять. Не знаю, чому. Можливо, через відсутність державної підтримки.  А українських фільмів, які  фінансували б українські меценати, наразі не бачив.