Який визначальний мотив спонукає кандидувати на посаду міського голови?

Відповідь на сьогоднішнє запитання “Пошти”, на перший погляд, виглядає однозначною. Ми прогнозували, що більшість наших читачів спробує повернути розмову в русло меркантильних інтересів. Такий світ…
Однак ми свідомо визначили саме це питання, бо на пам’яті принаймні середнього покоління львів’ян є яскравий приклад Богдана Котика, – здавалося б, людини системи, яка обійняла посаду міського голови Львова і цілком могла б користати усіма перевагами компартійної номенклатури. Однак саме Богдан Дмитрович став гідним очільником гідного міста – справжнього українського П’ємонту. Можливо, в такій оцінці є певна нотка ностальгії за сповненими подій та вражень роками. Але й наступники Богдана Котика часто демонстрували зразки “міського патріотизму”, і не тільки під час виборчих кампаній чи урочистих заходів. Василя Шпіцера, наприклад, згадуємо як палкого і переконаного прихильника ринкових змін, який започаткував приватизацію за зразком Баріса Нємцова (тодішнього губернатора Нижньогородської області в Росії), запросивши до Львова авторитетну місію Міжнародної фінансової корпорації. Що казати: мотиви у різних львівських мерів були різними, але те, що ними рухали не тільки гроші та бажання влади, очевидно.
Отож, ваш варіант відповіді на сьогоднішнє запитання “Пошти”:  який визначальний мотив спонукає кандидувати на посаду міського голови?

Василина Крика,
інженер зі стандартизації і якості:

– Як на мене, то є кілька мотивів для того, щоб стати мером. По-перше, на такій високій посаді в руках людини перебуває великий потік коштів. Усі знаємо, що не всі кошти потрапляють за призначенням і часто осідають на рахунках посадовців. По-друге, будучи міським головою, людина матиме більше зв’язків із високопосадовцями, з владними людьми, і це сприятиме подальшому кар’єрному росту. Ну і також вагомою причиною є амбіції – прагнення керувати цілим містом, вирішувати проблеми. Але останній пункт належить до кар’єрного росту, оскільки у випадку невиконання передвиборних агітацій “доброго господаря”, кандидат матиме менше шансів на подальший успішний кар’єрний ріст. А хотілося б, щоб на мера людина йшла для того, щоб зробити щось добре для людей, але, на жаль, маємо те, що маємо...

Сергій Лозовий,
заступник директора піар-студії “Конквест”:

– Якби я вирішив стати мером, то насамперед через прагнення змін і бажання самореалізації. Хотілося б покращити роботу комунальних структур, відремонтувати не тільки магістральні дороги, а й другорядні, вирішити проблему заторів і ще багато чого. Напевне ніхто не буде заперечувати, що ця посада дає неабиякі можливості. Водночас, мало хто задумується над тою відповідальністю, якої вона вимагає. Це як посада президента, тільки меншого масштабу – тобі довіряють люди, які за тебе проголосували. І не зрадити їхні сподівання – це головне. Проте, яким би чесним ти не був, у нашій країні залишитися таким навряд чи вийде. Тому я краще став би президентом і змінив би принципи роботи всіх владних структур по вертикалі.

Софія Іванова,
музикознавець, журналіст:

– Ми хочемо вірити, що тільки з метою покращити життя львів'ян. Мабуть, людину, яка кандидує на посаду мера, дратує, коли гості із столиці Львів називають “маленьким містечком”, тому є амбіції довести протилежне. Тим паче, напередодні Євро-2012. Отже, майбутній мер упевнений, що зможе подолати такий стереотип Львова як “провінційного” містечка, і вірить, що зможе це зробити. Чого я йому і справді бажаю та чекаю цього з нетерпінням.

Отець Павло Худ,
Український католицький університет:

– Я мав нагоду спілкуватися з людиною, яка кандидувала на посаду міського голови. У неї було достатньо можливостей зробити щось добре, адже вона відбулася як підприємець, мала достатньо можливостей та ресурсів, і з точки зору можливостей посада мера їй уже нічого особливо не давала. Справді можна було вірити, що ця людина балотується у мери, оскільки хоче зробити щось конкретне для людей. Це був керівник підприємства, яке було зразком і прикладом для наслідування іншим. Я не знаю загалом, що мотивує людей іти на посаду мера, але розумію, що, незважаючи на мотивацію, така посада зобов’язує до відповідальності і до того, щоб робити добро.

Руслана Цибух,
лаборант ЛНУ ім. І. Франка:

– Більшість політиків, перед тим як прийти до влади, декларують громадянам свої найкращі наміри. Але щойно досягають бажаної посади, масово хворіють безпам'ятством. Виборча кампанія часто схожа на спортивні змагання – переміг чи ні, головне взяв участь. Якщо не цього разу, то наступного є шанс потрапити у владні кабінети. А там, де влада, завжди гроші.

Андрій Чіпко,
депутат Львівської міської ради:

– Що керує людиною, яка претендує на посаду мера? Напевно, треба запитувати безпосередньо у кандидатів. Я знаю, що в ідеалі мало б керувати такою людиною. Його має не влаштовувати стан речей у місті і він має знати, як все виправити на краще. При цьому мати команду і реальний план дій. Така людина має бути щонайменше альтруїстом і досить забезпеченою. Оскільки ми всі розуміємо, що вибори це не дешева забавка. І сподіватися, що зарплата мера покриє видатки на піар та передвиборні перегони,  – нонсенс. Але, на жаль, у владу часто йдуть для забезпечення власних інтересів. І добре, якщо при цьому намагаються і роблять щось позитивне для міста.