Якось, спілкуючись із провідними німецькими ЗМІ, Віктор Янукович риторично запитав журналістів, чи схожий він на людину, яка чогось боїться. Про фобії Президента ходять міфи (станіславівське яйце якось забули, злощасний вінок можна списати на примхи природи). Та, гадаю, у президентській переконаності щодо власного всесилля є чимала частка бравади. Янукович – жива людина, і ніщо людське йому, мабуть, не чуже.

Віктор Федорович мав страх перед перспективою програти вибори 2010-го, оскільки цілком розумів, що це його останній шанс обійняти президентську посаду. Він, мабуть, довго зважувався на них, і як будь-якого політика до цього кроку його штовхали не тільки обставини, але й найближче оточення.

Янукович досі переймається своїм іміджем, і, подейкують, що його певні неоднозначні вчинки продиктовані бажанням зберегти гарну міну за поганої гри. До прикладу, сумно­звісний закон про вибори до місцевих рад, який передбачав обмеження участі “молодих партій”, він змушений був підкоригувати під тиском закордонної громадськості.

Віктор Федорович боїться, що Захід починає прозоро натякати на авторитарні риси сформованого ним режиму. Аби розвіяти сумніви партнерів, він подолав у собі страх перед журналістами, до яких раніше виходив не інакше, як із папірцем. Однак сам Президент чудово розуміє, що система, за якої він зможе комфортно правити, не передбачає особливих свобод, іншими словами – не є демократичною. І страх втратити контроль над ситуацією, а ще – довіру найближчих соратників, штовхає його на порухи до зміни Конституції.

На фронду Януковича можна відповісти запитанням: якщо Ви, пане Януковичу, справді є нелякливою людиною, тоді навіщо Вам, Вікторе Федоровичу, “ламати” країну через коліно? Навіщо усі ці коломийки про “сильного” Президента з необмеженими повноваженнями? Навіщо парламентська більшість, яку, либонь, також формуватимуть попри добру волю багатьох депутатів, теж не надто коректними методами?

Насправді Віктор Янукович, як і кожен правитель, найбільше боїться втратити владу. Не тільки тому, що вона дає йому чимало преференцій та вигод. А ще й тому, що у його голові давно рояться невеселі думки про наслідки свого, ще короткого, зате яскравого урядування. Невже він, чинний Президент, не може спрогнозувати, що ті, хто прийде йому на зміну (а прийдуть обов’язково), використають його ж досвід розправи із політичними противниками? Адже Віктор Федорович віруюча людина і мав би знати: “Якою міркою міряєте, такою відміряють і вам”.