Чи вірите ви в існування фантомів?

Привиди бувають добрі та злі. Добрі тому, що колись вони були людьми, злі – бо ніяк не можуть покинути людський світ, наповнений не лише радощами і насолодою, а й горем і стражданнями. Все залежить від того, як ми, живі, ставимося до страшних або до щему гарних казок про фантомів, що блукають стінами давніх твердинь, замків чи палаців. Скільки міфів та легенд пов’язано зі старими мурами! Переповідаючи їх з покоління у покоління, люди водночас передають нащадкам те, що властиво було для сивої давнини і не втратило актуальності у нашому шаленому світі: глибину пристрастей, жагу ненависті, солодкий трунок кохання. На відміну від інших народів, які часто застосовують до вивчення аномалій цілком практичні та, як би оце висловитися, грубі інструменти, українці пробують зрозуміти їх на рівні душі: зрозуміти і навіть полюбити. То лише тепер до нас прийшла практика заробляти на всьому, і на привидах також. Як би хто не ставився до моторошних і водночас привабливих історій про фантоми – Жінку у білому, Домініканського монаха, – мусимо визнати, що без цих оповідань наше життя стало б біднішим і сірішим. І навіть тоді, коли мудрі учені розгадають усі ребуси паранормальних явищ, перекази про них хвилюватимуть не менше, ніж зараз. Тому цими вихідними “Пошта” вирішила запитати своїх читачів: чи вірите ви в існування фантомів?

Борис Возницький,
директор Львівської галереї мистецтв, відомий український музейний діяч та мистецтвознавець:

– Особисто я не вірю у все це. Але весь світ цим захоплюється, і туристів це найбільше спонукає до відвідин замків. Я ніколи не запрошую науковців із таких містичних питань до досліджень, вони самі звертаються. Це здебільшого організації, які шукають привидів у всьому світі. Досвід свідчить, що люди спочатку помічають привида, а потім замок. До прикладу, в Англії є навіть каталог “Привиди замків Великої Британії”, і люди, плануючи вихідні, радяться: “До якого привида поїдемо цієї суботи?”.

Леонід Про,
весільний фотограф:

– А чому б і ні?! Теоретично це цілком можливо. У замках, як у дуже старих спорудах, це найбільш вірогідно. Там прожило багато поколінь людей, які відчували, думали, раділи, кохали, воювали і страждали. Всі ці емоції та думки могли лишитися там у якійсь не матеріальній формі, енергії, що з тих чи інших причин стала видимою людині або зафіксувалася фотоапаратурою. Часто, фотографуючи замки Львівщини, я помічаю, що у кожного замку є якась своя аура. Свірж та Золочів, наприклад, світлі і радісні. Олеський – нейтральний. А от Підгорецький, хоч і найбільш мальовничий серед них, проте є темний і похмурий. Тому рідко туди запрошую фотографуватися молодят. Щодо випадків фіксації фотоапаратурою – теж можливо, хоч тут існує висока вірогідність спіймати блік від скерованого на об’єктив джерела світла, що знаходиться поза полем зору.

Андрій Садовий,
міський голова Львова:

– У Львові є легенда про привид, який нібито літає коридорами магістрату. Ця легенда мала б нагадувати нащадкам про несправедливо засудженого міськими суддями в давні часи чоловіка. Мені часто доводиться затримуватися на роботі допізна, однак бачити привида не доводилось. Та й суддівські функції Ратуші вже не належать, тому цілком може бути, що він перебрався в якесь інше львівське приміщення.

Михайло Ільчук,
системний адміністратор:

– Чи існують привиди? Напевне, ні. Як кажуть, кожна людина бачить те, що хоче бачити, тому і виникають легенди про привидів. Я в них не вірю, але романтика в цих легендах є.

Василь Іваньо,
ІТ-спеціаліст:

– В існування привидів у замках я не вірю, оскільки на власні очі не бачив. Думаю, що це все вигадки місцевих жителів або ж охоронців замку. Замки, як правило, побудовані 100, 200 а то й більше років тому, у них віє вітер, скрипить підвіконня, стукає бляха на даху і т. д., от і буде історія про привида.