Войовничі й упевнені заяви Януковича і К про “наведення порядку в країні” і головне – про перші результати його процесу – можна залишити на совісті спічрайтерів оприлюднених вже владних текстів. Реальність засвідчує, що “порядок” у розумінні регіоналів – це, по-перше, вибіркове застосування закону, по-друге, доволі фривольне поводження із тим же законом, по-третє, примус, залякування, тиск на незгодних. Із цього приводу хочеться нагадати “новоспеченим” провідникам, які, далебі, вже мають значний досвід кермування, вислів Теренція, який чомусь не втрачає своєї актуальності упродовж тисячоліть: “Глибоко помиляється той, хто вважає більш міцною і твердою владу, що спирається на силу, ніж ту, яка заснована на любові”.

Скептики скажуть, що не варто говорити цинікам від політики словами ледь не християнських повчань. Однак, якщо вже на те пішло, не хто інший, як Янукович любить похизуватися перед телекамерами своєю набожністю і смиренням. Та й у принципі – не про любов йдеться, а про елементарну повагу до громадян своєї країни, до тих, хто голосував за тебе чи проти. Повагу до платників податків, коштом яких ти можеш здійснювати владу.

Маємо кілька прецедентів, які, на жаль, перекреслюють усі намагання режиму виглядати “білим” та “пухнастим” поборником порядку. Лад у верхівці навели, зневаживши Конституцію, – і цей випадок став точкою відліку наступних кроків, що поступово трансформуються у традицію. Скасування місцевих виборів, а відтак – уперте бажання провести їх у терміни, зручні для ПР і за зручною системою, контраверсійний проект “упорядкування” судової системи, абсолютна ігнорація опозиції як такої, зрештою, силові методи, що практикуються наразі у регіонах (зокрема, історія з харківським парком Горького)... Перелік можна продовжити, але, гадаю, поки ця газета вийде з друкарні, він буде вже неповним.

Позірна “тішь да гладь” оманлива. “Змушування до порядку”, як і “змушування до любові”, відгонять брутальним ґвалтом. Проблема навіть не у тому, що, потоптавшись по людських правах, можна досягти хвилевого результату. Проблема у тому, що схожа практика розмиває у мізках загалу поняття дозволеного, і він починає діяти за нав’язаними владою стереотипами анархії. Некерованість попервах скидатиметься на спонтанну рефлексію – іншого наразі чекати не доводиться, позаяк громада ще не визначилася із провідниками, – але кількість актів спротиву обов’язково переросте у якість і системність. Певна річ, це вже не вписуватиметься у владне уявлення про порядок. Але хто їй винен, що, граючи без правил, вона спонукала спільноту до написання своїх?