Чи зможе, на вашу думку, українське суспільство винести радикальні реформи освіти від Дмитра Табачника?

Учора у багатьох селах перший дзвоник не покликав дітвору за парти. Школи там просто закрили. Нова влада взялась уже за виші й коледжі. Готується закон про закриття щонайменше 83 ВНЗ країни. Мотив: у вишах на денній формі має навчатися не менше восьми тисяч  студентів, а в коледжах – тисяча. Та чи від кількості  студентів залежить якість освіти? Радше навпаки. У наших дітей  вкрали правду про минуле: із підручників історії вилучають теми про січових стрільців, героїчну боротьбу УПА, Помаранчеву революцію, натомість пропонується лояльний образ північного сусіда. Усе це ми уже колись проходили. Як подарунок на новий навчальний рік суспільству пропонують платити за все! Якщо досі  на престижних факультетах можна було здобувати освіту за чотири тисячі гривень на рік, то тепер Міносвіти пропонує збільшити мінімальну плату до 8-9 тисяч. Чи не для того, щоб обмежити доступ до освіти дітям пересічних українських громадян? Платити за користування бібліотеками, за пропуски занять, за вузівську форму…  Що далі? Сьогодні “Пошта” запитує читачів: чи зможе, на вашу думку, українське суспільство винести радикальні реформи освіти від Дмитра Табачника?

Ігор Берчак,
журналіст, батько трьох дітей:

– Ті радикальні зміни, щиро кажучи, вже допекли до печінок. Чомусь кожна нова влада – що колись “помаранчева”, що нині регіональна – за будь-яку ціну прагне втнути щось нове в освіті. Як на мене, це робиться не для того, щоб покращити систему виховання та освіти наших дітей, а щоб банально переділити ласий освітянський вареник, адже в цій сфері крутяться величезні бюджетні і не лише кошти. Нинішня влада прагне за будь-яку ціну висмоктати з населення всі можливі гроші. Радикальні реформи Табачника – один зі способів учергове обікрасти українців, а ще – можливість продати за хабарі ласі посади ректорів і освітянських начальників.

Тарас Добко,
проректор УКУ:

– У реорганізації системи вищої  освіти міністра Табачника я би виділив два питання: зменшення кількості вишів і узалежнення статусу ВНЗ від кількості студентів. У разі прийняття цих змін деякі університети будуть змушені змінити назву і стати академіями, інститутами, коледжами. Вони всі є вищими навчальними закладами, і це ще не означає скорочення. Тепер іде мова про злиття або реорганізацію  вищих навчальних закладів. Хочу сказати, що питання оптимізації вищої освіти має сенс, тому що завдання будь-якого ВНЗ – давати якісну освіту, яка в усьому світі дорого коштує. Отже, треба раціональніше використовувати державні кошти. Коли ці ресурси  обмежені, їх треба оптимізувати. Але я боюся, щоби на практиці ця оптимізація не здійснювалася з політичних міркувань. Також не можу погодитися з тим, що якість освіти залежить від кількості студентів. У світі є чимало вищих навчальних закладів  з малою кількістю студентів, які дають якісну освіту. Це також краще для виховного процесу, бо завданням вишу є не лише дати якісну освіту, але й виховати доброго громадянина. Питання кількості студентів для визначення якості  освіти – це суто український винахід. Я такого не зустрічав ніде.

Андрій Чіпко,
депутат Львівської міської ради

– Чесно кажучи, важко сказати, яким буде результат українофобської політики Дмитра Табачника. Запровадження російської літератури та двомовності тільки підтверджує його нелюбов до всього українського. Я знаю точно, що кожен його крок приносить українцям біль, адже це повільно закреслює наші набутки. У той же час, набагато гірші речі чинить Президент, тому реакція суспільства багато в чому залежатиме від дій не тільки Табачника, а від того, що коїть уся команда глави держави. Останнім часом суспільство не засвідчує особливої активності, навпаки, спостерігаємо апатію. Думаю, люди все-таки зреагують на недобру освітню реформу, якщо у майбутньому міністр освіти та науки не схаменеться і показуватиме свою нелюбов до держави.

Мар’яна Вербовська,
студентка ЛНУ ім. Франка:

– Думаю, що витримати можна все, але треба зважати на те, чи доцільно це робити. Реформи нового міністра освіти і науки України провокують багато запитань і зводять нанівець напрацювання екс-міністра. Мені як студентці не зрозуміло, для чого стільки бюрократичних схем запроваджують у вишах. Одна з останніх новацій  – затвердження штрафів за прогули – абсолютно зайва у контексті Болонського процесу. Згідно з процесом, кожен прогул – це втрата балів, я не можу сподіватися на високу оцінку в кінці року. Є низка чинників, які стають причиною невідвідування лекцій, і це не обов’язково безвідповідальність. Вочевидь, суспільство зможе пережити ці зміни, але їхня кількість принесе мінімум користі для тих, хто вчиться, і максимум роботи для майбутнього очільника Міносвіти.

Михайло Мураль,
голова профспілки студентів та аспірантів ЛНУ ім. І. Франка:

– Ситуацію з нинішніми реформами в освітянській галузі (або ж, мабуть, правильніше сказати “контрреформами”) можна сміло охарактеризувати як вперед у минуле. Бо як інакше назвати поспіхом прийнятий закон, який повертає нас до одинадцятирічного навчання у школах; накази МОНу про правила прийому до вишів, за якими зовнішнє незалежне оцінювання знань не є єдиним об’єктивним фактором вступу; постанови Кабміну щодо скасування іспиту з української мови при вступі до аспірантури. Але, як кажуть у народі: “Якщо щось робиться – значить це комусь потрібно”. Питання лише кому?