Чи, на вашу думку, одночасне збільшення страхового пенсійного стажу на 10 років відповідає середній тривалості життя українців?

Влада, вочевидь, не визирає у вікна комфортних кабінетів, а якщо й визирає, то лише для того, аби пересвідчитися, чи акуратно підстрижені у дворі моріжки. Доволі контроверсійний, якщо не сказати – провокаційний, задум підвищення пенсійного віку для жінок нині приріс ще одним прожектом Мінпраці. Цього разу пропонують одночасно збільшити необхідний для отримання пенсії страховий стаж одразу на 10 років...
Можна, звичайно, і на цілих двадцять. А чому б ні? Але проблема полягає не в арифметиці, а в демографії. Знано, що Україна плентається позаду в переліку країн, яким фіксують середню тривалість життя. Знано також, що з безробіттям у нас теж негаразди, отож нинішню молодь слід попросити почекати ще 10 літ, аби старше покоління пішло або на заслужений відпочинок, або ж... на цвинтар (це як кому Бог дав). Не кажемо вже й про якість та доступність медичного обслуговування, про те, що десятки тисяч людей, які дуже гаряче бажають нагромадити отой страховий стаж, не можуть цього зробити з елементарних причин: їм вадить держава. Скільки матерів у селах фактично прив’язані до осель і дитячих возиків, позаяк дитячі садки там або зачинені через брак бюджетних коштів, або продані з користю для місцевих чиновників.
“Пошта” запитує сьогодні своїх читачів: чи, на вашу думку, одночасне збільшення страхового пенсійного стажу на 10 років відповідає середній тривалості життя українців?

Микола Ільницький,
доктор філологічних наук, член-кореспондент Національної академії наук України:

– Однозначно, що не відповідає, оскільки  не так багато людей до своєї пенсії зможе дожити. Візьміть статистику і побачите, що середня тривалість життя українських чоловіків – трошки більше за шістдесят, жінок – плюс десять років. То навряд чи можна говорити про те, що суспільство від такого нововведення щось виграє. Швидше навпаки – це збільшення страхового пенсійного стажу є для громадян України шкідливим, оскільки відбирає право на відпочинок під завісу буття.

Любов Кияновська,
професор Національної музичної академії ім. М. Лисенка:

– Вважаю, що повинен бути диференційований підхід до пенсійного забезпечення. Загалом, тридцять років – це нормальний середній трудовий стаж, і він відповідає українським реаліям. Проте до нього треба неодмінно враховувати і відпустку по догляду за дітьми (для жінок), і шкідливі умови праці, і ті особливі обставини, в яких сьогодні опинилися мешканці села працездатного віку, в яких дуже часто їх діяльність ніяк не відображена в трудовій книжці. Тобто, має бути мінімальна пенсія (але така, щоб на неї справді можна було прожити) для усіх, а далі – диференціація за стажем. Бо, з іншого боку, була несправедливість, коли ті, хто пропрацював лише 20 років, пенсії отримували майже стільки ж, як і ті, що трудилися 30 – 35 років.

Олеся Саноцька,
голова спільноти взаємодопомоги “Оселя”:

– Вважаю, що у нас це не відповідає сучасним реаліям. У нашій державі люди мають значні проблеми зі здоров’ям, порівняно з тими, хто живе за кордоном. Адже там значно краще медичне забезпечення, там про людей дбають. В Україні люди пенсійного віку не відчувають себе комфортно, вони абсолютно не захищені, а радше відчувають себе списаними, нікому не потрібними. Та й, зрештою, тривалість життя українців значно менша, ніж у тих, хто живе, наприклад, у розвинених країнах Європи. Це просто наруга над людьми.

Анатолій Гайдін,
виконавчий директор відділення гірничо-хімічної сировини Академії гірничих наук України, кандидат геолого-мінералогічних наук:

– Я думаю, що таке збільшення не відповідає середній тривалості життя українців. Ось уже 12 років, як я пенсіонер, але маю друзів, які ще не досягли пенсійного віку. До прикладу, мій товариш молодший за мене на 15 років і  очікує виходу на пенсію з року в рік.  Люди старшого віку вже мало затребувані на ринку праці, пенсія – це єдиний порятунок. Варто зазначити, що останні пенсійні реформи важко назвати доречними…

Остап Дроздов,
журналіст:

– Вважаю, що сьогодні в Україні все йде до того, що людина має працювати змалечку і аж до глибокої старості. Постає логічне запитання: коли ж вона  має просто жити, насолоджуватися та отримувати задоволення від життя?! Збільшення страхового пенсійного стажу є нічим іншим, як наступом на життя громадянина країни! Таким чином людина перетворюється на раба держави, який має працювати, не аби жити, а щоб просто гарувати, запрягшись у воза. А ось коли вже настане пенсія, то тих 800 гривень навіть не вистачає на елементарне.