Чи вважаєте Ви, що за 19 років після Акту проголошення незалежності Україна є уповні незалежною державою?

Питання, яке ми пропонуємо сьогодні нашим читачам, може когось роздратувати, а комусь стати приводом для зловтіхи. Однак, мабуть, у тому й полягає суть самого поняття незалежності – стосується воно суверенітету держави чи належить до категорії індивідуальної свободи. У кожного з нас є своя міра незалежності – особистої, колективної, державної. І кожен з нас вільний трактувати непідлеглість та самостійність на свій штиб.

Позірно Україна набула усіх ознак незалежності – є влада, армія, грошова одиниця, сяк-так визначені кордони... Але доволі часто ця атрибутика виявляється ілюзорною, позаяк, попри цілком конкретні й часто вимушені кроки до узалежнення – чи то у питанні енергоносіїв, чи в інших сферах, – ми, між іншим, є суб’єктом глобального процесу світової інтеграції. І якщо бажаємо перебувати не на узбіччі, не на хуторі, то, очевидно, мусимо доходити консенсусу з довкіллям, а, отже, “ділитися” суверенітетом.

Отож, “Пошта” сьогодні запитує:  “Чи вважаєте Ви, що за 19 років після Акту проголошення незалежності Україна є уповні незалежною державою?”.

Андрій Багряк,
начальник Головного управління юстиції у Львівській області:

– Вважаю, що після Акту проголошення незалежності Україна є цілковито незалежною державою. Про щось інше тут не може бути й мови! Передусім територія України в межах визначеного кордону є цілісною і недоторканною, що й чітко записано у статті 2 Конституції України. Також важливо, що в країні є повнота влади. Мене, як громадянина, дивує, що в країні є політичні сили, які говорять, що сьогодні на Україну мають вплив інші держави. Мовляв, вони втручаються у життя країни. Певен, що це не так. Адже, за світовою практикою, держава завжди залежить від впливу міжнародних чинників, світової спільноти. Зокрема, це найбільше стосується економіки та питань міжнародної безпеки. 

Ольга Мелень,
керівник юридичного відділу Міжнародної благодійної організації “Екологія. Право. Людина”, лауреат екологічної премії Голдмана:

– Думаю, що однозначно не можна назвати цілком незалежною. Ми можемо спостерігати залежність України від Росії в економічному, політичному та культурному плані. Коли у 1991 році незалежність проголошували, вочевидь, і гадки не мали, що Україна повертатиметься до підпорядкування. Політичні перипетії, які спостерігаємо в Україні, тільки розхитують нашу незалежність… 

Володимир Сивохіп,
генеральний директор Львівської обласної філармонії:

– Не хотілося б наслідувати багатьох відомих українців, відповідаючи запитанням на запитання, але все ж – чи пробували ми самі бодай раз отримати цю незалежність? І не лише за останніх 19 років, але впродовж цілої багатовікової історії України...

Мирослав Маринович,
віце-ректор Українського католицького університету, колишній політв’язень:

– Моя відповідь очевидна – Україна не є незалежною сповна. Разом із тим, я б не применшував міри вивільнення українського духу. Скажімо, за 19 років незалежності держави маємо очевидну різницю між духом українським та російським, духом Києва та Москви. Передусім це видно на релігійному та державотворчому тлі. Більшість громадян, вочевидь, це вловлює та розуміє як на заході, так і на сході держави, як україномовні, так і російськомовні. Власне в позитивному сенсі мене вражає, що незалежність дала шанс українському духу піднятися і заявити про себе. На думку спадає відоме визначення Кіплінга у перекладі Євгена Сверстюка ще з часів мого перебування у таборі: “І кожен крах сприймаєш, як вимогу важку роботу починати знову”. Себто, ми, українці, мусимо приймати виклики долі, шукати розгадку наших помилок і змінюватися, і тому щиро вітаю всіх громадян із Днем незалежності! 

Андрій Капраль,
учасник гурту “Піккардійська терція”:

– Формально Україна начебто незалежна країна, але сьогодні складно говорити, чи це насправді так, позаяк є багато підводних течій. Я, як і більшість громадян, достеменно не знаю, що відбувається у державі “під ковдрою”. Немає доступу до реальної інформації. Зараз українцям подають фільтровані повідомлення. Відповідно, з десяти осіб лише троє чітко розуміють про що йдеться, решта сім чують те, що хоче влада. Скажімо, за президентства Віктора Ющенка месиджі центральної влади, на мою думку, були яснішими. Зокрема, про бажання вступу держави до Євросоюзу та НАТО, визнання голодомору геноцидом. Зрештою, буду оптимістом і хочу вірити, що незалежності України нічого не загрожує і не загрожуватиме надалі.