"Ми працюємо, ви відпочиваєте..." - рекламний телеслоган з присмаком оскоми цілком годиться для окреслення нинішніх відносин загалу й обраної ним влади. Міркую, що лише в поодиноких країнах світу звичною і терпимою є ситуація, за якої працедавець платить найманому робітникові за невиконані завдання, та ще й відпускає його на вакації, знаючи, що той не впорався з найнагальнішими обов'язками.

А ми платимо депутатам, платимо щедро, не рахуючи копійок, незважаючи на те, що вони не тільки зручно всілися нам на карк, але й бовтають безтурботно ногами.

...Поблизу мого багатоквартирного будинку щонайменше раз на два тижні тече рукотворна ріка. Упродовж кількох літ поспіль з одного й того ж місця вона виринає за подиву гідним графіком, і так само стабільно і систематично аварійна бригада водоканалу бореться з наслідками прориву. Добре всім - робітникам, які сяк-так залатають дірку, керівництву, яке справно "закриває наряди", виправдовуючи власну потрібність, керівництву керівництва, яке тішить львів'ян ілюзіями цілодобового водопостачання, не забуваючи при цьому з дивною стабільністю нарощувати тариф за послуги.

Добре, та не усім. Бо купа грошей для полагодження наперед відомої аварії, не менша купа для водних "промокампаній" виймається з міської скарбниці, яку справно чи не дуже поповнюємо ми з вами з власних кишень.

Здавалося б, що є простішого: раз і назавжди дати лад тій осоружній течі, забути про неї і зосередитися на інших, не менш важливих проблемах. Ан ні! Хто добровільно позбудеться невичерпного джерела статків, знаючи, що цілком прогнозовано і цілком за графіком на вулиці Мідній заб'є джерело прибутку? Скільки таких джерелець у Львові?

Рівно ж і на найвищих щаблях нашої влади. Гра, звичайно, захоплива, сповнена інтриг, гра, у якій високі ставки і не менш шалені втрати, - ось сенс щоденного проїдання чотирма з половиною сотнями депутатів наших з вами податків. Тільки з малесеньким нюансом - спонсори цих забав, тобто ми з вами, не маємо до виграшу жодного стосунку. Ми приречені на вічну поразку, оскільки досі не спромоглися вичавити з власних мізків дику азійську звичку - платити владі лише за те, що вона влада. Платити з поклоном, цілуючи пантофлю, оздоблену до того ж символами, солодкими для "справжнього українця". Платити, насолоджуючись обивательським відчуттям виконаного обов'язку.

Обов'язку перед ким? Перед тими, хто нас дурить?