Незважаючи на актуальну кризу ЄС, Україна бореться за свій потенційний вступ до організації. Головний месидж сьогоднішнього Києва однозначний - ми європейська країна

Широкі вулиці, хронічно запруджені автомобілями, серед яких, мабуть, найбільша у світі кількість псевдопозашляховиків. Дзеркальні вітрини поряд із старовинною архітектурою, відреставровані церкви та монастирі з позолоченими куполами, які виблискують на сонці. А поміж ними невеличкі парки, у яких можна випити із синьо-жовтих металевих горнят традиційного українського напою - квасу. Атмосфера Києва трохи нагадує Париж, а трохи - Москву. Тільки Кремля в українській метрополії ви не знайдете.

Про те, що саме тут народилася російська нація, неможливо було не почути у дні останнього єврочемпіонату, особливо коли на поле виходила команда "старшого брата" України. Крики після голів, забитих росіянами, були на десятки децибел гучнішими за крики після голів їхніх західноєвропейських суперників.

Але це лише один із аспектів української дійсності. І це можна було б навіть пояснити впертістю через те, що ЄС досі не дає Україні статусу кандидата на вступ, попри усі старання Києва отримати цей статус. У цьому питанні об'єдналися усі по­літичні та економічні сили країни, незважаючи на тривалу внутрішньополітичну кризу, яка знову змушує прем'єр-міністра Юлію Тимошенко побоюватися за долю парламентської більшості і, можливо, навіть змусить її незабаром формувати нову коаліцію.

"Внутрішні проблеми - це питання політичної культури, а її стабілізація - лише питання часу", - вважає один із найпалкіших прихильників євроінтеграції в нинішньому уряді Григорій Немиря, близький соратник Юлії Тимошенко, якому вона довірила пост віце-прем'єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Пан Немиря блискуче знає англійську і від цього стає ще більше схожим на Робіна Вільямса. Коли розмова заходить про так звану "українську специфіку", пан Немиря вказує європейським журналістам на приклад Італії, але вважає, що, попри усю "українську специфіку", Помаранчева революція 2004 року все ж таки досягнула основного - важливої зміни орієнтації та пріоритетів у бік Європи. Віктора Ющенка Немиря називає "тимчасовим президентом", що звучить доволі пікантно для всіх посвячених у постійне суперництво між Ющенком і Тимошенко, яке особливо загострилося напередодні наступних президентських виборів, які відбудуться восени.

Тим країнам, яким ЄС не може дати перспективи майбутнього членства, пропонують "європейську су­сідську політику". Київ же абсолютно не згоден із таким позиціонуванням для себе, бо вважає Україну не сусідом Європи, а європейською країною. Немиря висловлюється щодо цього недвозначно. Від переговорів про нову розширену угоду про співпрацю, які зараз тривають, віце-прем'єр очікує перспективи майбутнього членства країни в ЄС "таким або іншим чином".

Для того, щоб посилити геополітичну вагомість України, він намагається апелювати не лише до відомих аргументів про транзит російських газу та нафти, а й до історичних деталей та світової продовольчої кризи. "Україна була колись "хлібницею" Європи, а потім СРСР. Тепер вона знову може годувати Європу. Але для цього необхідні інвестиції".

У висловах президента Франції Ніколя Саркозі про необхідність поглибити партнерські стосунки з Україною та про схожі польсько-шведські ініціативи (хоча про жодну з них і не йдеться в останньому звіті засідання керівництва ЄС) Немиря робить кроки у правильному напрямку. При цьому йдеться насамперед про чіткі умови і подальші кроки зближення України та ЄС, а також про можливості вільної торгівлі.

Передрук із австрійського видання "Der Standard"