Якою має бути відповідальність політичних сил за невиконання передвиборних обіцянок?

Міські голови більшості українських міст не виконують своїх обіцянок, але на вибір громадян це не впливає. Такий висновок робить тижневик “Коментарі”, який проаналізував результати виконання мерських обіцянок у 35 найбільших містах країни. З’ясувалося, що лише двоє з міських голів найбільших міст України виконали свої передвиборні програми – Володимир Гройсман (Вінниця) та Ігор Чудійович (Червоноград, Львівська область). Решта керівників великих міст або майже нічого не виконали, або виконали приблизно половину з того, що обіцяли. Наприклад, за чотири роки Михайло Добкін, міський голова Харкова, і його команда провели лише один з обіцяних земельних аукціонів, а проведена ним реформа ЖКГ мала формальний характер. Інші ж обіцянки харківського мера так і залишилися обіцянками. Едуард Гурвіц, мер Одеси, не виконав обіцянок щодо ремонту ліфтів, затвердження генплану і заборони точкової забудови міста. До кращих часів відкладено й реалізацію його амбіційних інфраструктурних проектів. Найгучніші ж обіцянки мера Львова Андрія Садового виконала держава: заборона грального бізнесу в місті, будівництво стадіону. Не виконав теперішній міський голова й обіцянку про запровадження обліку споживання води та підвищення якості комунальних послуг разом зі зростанням комунальних платежів. Окрім цього, пан Садовий порушив обіцянку щодо недопущення “кумівства у владі”. Кумами мера є його заступник Василь Косів і секретар міськради Володимир Квурт.  Щодо мерів, які, за оцінками “Коментарів” тримають слово, то вінничанин Володимир Гройсман виконав навіть більше обіцяного, не обмежуючись рамками своєї програми. Зокрема, він повністю розігнав стихійну торгівлю у місті і позносив самобуди. У програмі Ігоря Чудійовича, мера Червонограда, немає жодних сенсаційних обіцянок, проте є близько сотні дрібних, але конкретних дій. У більшості мерів обіцянки 2006 року плавно перекочують у програми 2010 року, а виконання чи невиконання передвиборної програми ніяк не вплине на вибір громадян.

Зважаючи на близькість місцевих виборів, “Пошта” вирішила запитати майбутніх виборців: якою має бути відповідальність політичних сил за невиконання передвиборних обіцянок? 

Андрій Салюк,
президент Фонду збереження історико-архітектурної спадщини Львова:

– Якщо провладні структури чи політична партія обіцяли щось зробити, але не зробили, вони стають персоною нон ґрата в політичному світі, так званим політичним трупом. Політичні сили, що не відповідають за обіцяне, повинні йти з політичного життя країни. Звісно, якщо обіцянки не виконані, можна подискутувати з яких причин не вдалося зробити те, що планували. Проте виборці мають робити висновки і не обирати більше такі політичні сили, які не зможуть забезпечити належного виконання розроблених ними програм.

Олеся Пастернак,
журналіст:

– За невиконання передвиборних обіцянок вибрані особи повинні  нести хоча б елементарну відповідальність. Як можна висуватися на другий термін і через чотири чи п’ять років вішати людям ту ж саму локшину на вуха? Якби моя воля – я б запровадила і кримінальну відповідальність, але насправді криміналу тут нема –  подумаєш, понаобіцяла щось людна, її обрали, а вона цього не виконала! Можна придумати сто пояснень, чому вона цього не зробила… Тут би мала бути велика моральна відповідальність. Такий мер чи депутат, якщо у нього зі здоровим глуздом усе в порядку і він  у дитинстві мав добре виховання, повинен відчувати сором перед громадою. За те, що кидає слова на вітер, нехай вулиці підмітає чи виконує якісь інші громадські роботи, а не подається на другу каденцію.

Володимир Суховерський,
юрист:

– Як на мене, політики відповідають за невиконані обіцянки на чергових виборах – народ їх не обирає. Не думаю, що повинен існувати якийсь певний вид відповідальності, чи то адміністративної, чи кримінальної тощо. Люди самі вирішують, кого обирати і за що. Відповідно, якщо ми не задоволені політиками – це наша вина.

Зеновій Бермес,
президент Асоціації роботодавців торгівлі і громадського харчування у Львівській області:

– Перед виборами політики завжди дають обіцянки. Невиконання обіцяного, на мою думку, має позбавляти права бути обраним на наступних виборах. Це стосується і політичних сил, і мерів населених пунктів. На жаль, в Україні наразі немає такої практики, і політики не несуть відповідальності за обіцяне перед людьми. Не виконав обіцянку – звільняй своє місце тим, хто буде більш серйозно ставитися до своєї роботи. Я вважаю таку відповідальність найбільш зрозумілою.

Ігор Балинський,
політичний аналітик:

– Проблема відповідальності політика за невиконані обіцянки є для українського суспільства не лише актуальною, але й такою, з вирішенням якої ми зможемо очікувати реальних змін в Україні. Насправді, рецепт вирішення проблеми один. Я називаю його прагматизацією виборів. Усім відомо, що на Заході політик, який не зреалізував 50% передвиборних обіцянок, не має шансів бути обраним знову. Українська політика впродовж останніх років не конкурує із західною. Більшість вітчизняних політиків, як місцевого, так і загальнодержавного рівня, котрі не виконують і 10% своїх обіцянок, знову обираються в ради всіх рівнів. Для вирішення цієї проблеми виборець, по-перше, повинен голосувати  розумом, а не емоціями. По-друге, навчитися вибирати не візуальний образ політика, а опиратися лише на його передвиборну програму. По-третє, віддаючи голос за того чи іншого політика, не “рятувати” Україну, а спробувати зрозуміти, чи здатен цей політик змінити життя на краще. Я не вірю у те, що українські виборці найближчим часом навчаться голосувати прагматично. Перехідним етапом до прагматичного вибору, на мою думку, могли б стати мажоритарні вибори до рад усіх рівнів. Тоді виборцеві було б легше визначитися щодо конкретного політика, якому він віддав свій голос, а той його обдурив. За пропорційної системи виборець наразі не здатен ідентифікувати політика-брехуна і покарати його.