Розмови про свободу слова в Україні та ймовірні загрози цьому фундаментальному постулатові демократії не вщухають. Кожен може трактувати їх по-своєму: хто справді переймаючись перспективами фаху та громадянського суспільства, хто захищаючи власний бізнес під зручним фіговим листочком переслідувань журналістів, хто просто так, аби не зіскочити із вдячної теми... Тут, як кажуть, до вибору, до кольору, однак важливо не тільки заговорити проблему, але й зробити так, аби пересічний мешканець країни міг здати собі справу, що ж таке свобода слова взагалі і навіщо вона йому зокрема.

Та попри загальне тло дискусій аж до піни на вустах, маємо висновки поважних міжнародних інституцій, зокрема Freedom House, про те, що Україну аж ніяк не можна вважати авторитарною чи напівавторитарною державою, що вона взагалі може слугувати прикладом для екс-республік СРСР, принаймні, у цій царині. Ззовні, вочевидь, видніше...

Мабуть, намагаючись виправити “хибну” думку FH, влада починає вигадувати роверки, аби “удосконалити” важелі керованості медіями. З останніх прикладів – формування нового складу Нацради з телебачення і радіомовлення, а також ініціатива, артикульована заступником глави адміністрації Президента Ганною Герман про створення “незалежного органу”, який би захищав журналістів і водночас боронив громадян від нападок тих же журналістів. Цікаво, що для аргументу позиції пані Герман використовує бренд “Репортерів без кордонів”, які буцімто виступатимуть консультантом у створенні такої інституції.

Ми абсолютно не маємо наміру заперечувати авторитет РК як прикладу спроби консолідувати представників професії довкола найважливіших питань глобального функціонування ЗМІ. Однак маємо підстави стверджувати певну заангажованість цієї організації, деяку некоректність оцінок, що мала місце кілька років тому. Ба більше, теза пані Герман прозвучала акурат тоді, коли вибухнув інцидент у Борисполі, де утримували Ніко Ланге з Фонду Конрада Аденауера (KAS) в Україні, який ось уже три роки працює над удосконаленням демократичних інституцій. Серйозних пояснень цього прикрого випадку не прозвучало, натомість “золотий голос” регіоналів Михайло Чечетов прозоро натякав на “втручання Фонду” у внутрішні справи України і на те, що КАS, мовляв, дає гроші не тим, кого б варто було фінансувати...

Боюся, що і владні захисники журналістів, рівно ж як і громадян від журналістів, стануть нав’язливими опікунами на утриманні “правильних”, з точки зору Банкової, спонсорів. На яких правових підставах вони працюватимуть, наразі не відомо. Але чому б не повернути у правове поле новелу про відповідальність за наклеп?