Цікава річ: чим гучніше лунають заяви про неймовірну згуртованість команди Януковича, тим більше прикладів, які яскраво заперечують цю, здавалося б, переконливу тезу. Цілком ймовірно, що тактика вибудовування іміджу сильної, сконсолідованої влади просувається завдяки зусиллям Банкової, хоча й у адміністрації Президента зауважуємо дещо неприродне поєднання представників іноді ворожих сил. Усе, що довкола, – уряд, силові структури, регіональні лідери, – діють на власний страх та ризик, користаючи із моменту присутності у владних коридорах.

Випадок із Ніко Ланґе – керівником представництва Фонду Конрада Аденауера (Konrad-Adenauer-Stiftung) у Києві,  якого упродовж десяти годин тримали в почекальні для депортованих Борисполя, – ще один із цілої низки “непорозумінь”, які насправді є виявами “приватного інтересу” наближених до верхівки. І справа тут не стільки у прагненні засвідчити свою лояльність і запопадливість перед самим Януковичем, курс якого напередодні Ніко Ланґе мав необережність “ніжно” покритикувати. Справа у значно глибших мотиваціях осіб, які хочуть за лаштунками нав’язати Україні лінію поведінки, вигідну для них самих та їхніх патронів поза державою.

Символічного значення затримання Ланґе на кордоні набуває у контексті підготовки візиту Януковича до Німеччини. По-перше, представник Фонду Аденауера  безпосередньо залучений до цього процесу; по-друге, Анґела Меркель, федеральний канцлер, із якою В.Ф., вочевидь, зустрінеться у Берліні, є членом керівного органу KAS; по-третє, майбутня візаві українського Президента очолює Християнсько-демократичний союз – партію-засновницю фонду.

Навіщо Януковичеві псувати стосунки з поважною інституцією перед важливим і з точки зору запланованих для обговорення питань, і з огляду на іміджеві речі? Питання, на яке немає втямливої відповіді, бо її просто не може бути. Отже, Ніко Ланґе, по суті став іграшкою у прихованій боротьбі в оточенні Віктора Федоровича, розмінною монетою значно поважніших, ніж його критична настанова до нової влади, торгів. Щось схоже трапилося у часи президентства Леоніда Кучми, який, “прасуючи сорочку” перед розмовою із тодішнім держсекретарем США Мадлен Олбрайт дізнався про свавілля СБУ щодо видавця англомовного видання “Kyiv Post” американця Джеда Сандена.

Тепер спробуємо вдатися до припущень, що, хай там як, мимоволі виникають через низку збігів.

“Візит” співробітника СБУ до доктора-ректора УКУ Бориса Ґудзяка у час його спілкування із закордонними гостями досі відлунює по всьому світові. Буквально тиждень тому в Римі Апостольський візитатор для українців-греко-католиків в Італії та Іспанії владика Діонісій (Ляхович), спілкуючись з львівськими журналістами (із автором цих рядків зокрема), вкотре повернувся до цього “вправного” жесту нашої спецслужби. Причому далося зрозуміти, що його наслідки виходять за рамки локального інциденту. Владика акурат повернувся із форуму Світового конгресу українців, отже, напучування есбеушника дістануть чергову порцію критики в колах діаспори на всіх континентах.

Відтак СБУ реабілітувала цілий легіон учорашніх персон нон ґрата в Україні, серед них одіозних Лужкова та Затуліна. Зрозуміло, процес мав посприяти комфортнішому спілкуванню Януковича із московськими керівниками, однак прозоро натякнув на пріоритети вітчизняної зовнішньої політики для тих на Заході, хто досі плекав ілюзії на європейськість нової української влади.

І ось випадок з Ніко Ланґе. Якщо відверто, то представник KAS в Україні ніколи не відзначався радикалізмом заяв. Під час його перебування у Львові мені довелося працювати із ним у рамках школи для журналістів, і пан Ланґе був чи не найделікатнішим у висловлюваннях з приводу актуальної ситуації в Україні. Але контекст розвитку майбутніх відносин із ФРН, – а вони заповідаються незлими, – а також промовистість акції саме проти KAS, провокує на роздуми про російський інтерес завадити вибудовуванню осі Київ – Берлін. Те, що СБУ стала репрезентатором цього інтересу, – сумно, зате прогнозовано з огляду на особу її чинного керівника. Приватні інтереси пана Хорошковського безпосередньо пов’язані із “Газпромом”, а останній ледь не лобом намагається пробитися на ринки Європи газогонами в обхід України. Криза із Білоруссю має свою логіку, і більш-менш адекватні діячі з оточення президента Мєдвєдєва розуміють, що вона, ця логіка, вказує на потребу використання української ГТС як компенсатора втрачених транзитних артерій Мінська. Тому й виринула на поверхню давня ідея створення тристороннього СП для експлуатації газової труби, і “третім буде” саме Берлін, бо її кінцевий патрубок перебуває на теренах Німеччини.

Путін (“Газпром”) – Фірташ (Хорошковський) – Шрьодер (“Газпром”). Ось “потрійний союз”, який хотів би зірвати перспективу “газової антанти”. І справа тут не стільки в обсягах блакитного палива, яке помпуватимуть в Європу через Україну. Справа, радше, в астрономічних сумах, які у разі відмови від будівництва обхідних газогонів пролетять повз кишені цієї трійці.

А Янукович? Янукович вкотре позичатиме очі в Сірка, цілуючи руку фрау Меркель…