Якось непомітно для широкого загалу в Україні промайнула вістка про спробу об’єднання націоналістичних партій та громадських організацій Львівщини. Настільки непомітно, що коли мені зателефонувала колега із польської  “Rzeczpospolita” з проханням прокоментувати цю подію, я щиро здивувався: у Варшаві вже обговорюють її, а в нас – тихо.

Тихо, мабуть, не від того, що хтось свідомо замовчує інформацію. Тихо, далебі, через те, що таких об’єднань, точніше, спроб консолідації, за часи незалежності було стільки, що перелічити їх забракне пальців обох рук. А отже, нинішня декларація про намір об’єднання націоналістичних сил із метою “здійснення єдиної політики та забезпечення спільних, узгоджених та скоординованих дій” не стала чимось новим, а є цілком звичною для виборця акцією, за якою слід ще почекати конкретики.

Проблема українських правих не у тому, що їх немає. Значно суттєвішою видається відсутність щирого бажання діяти спільно, а також непомірні амбіції зверхників, абсолютно не  адекватні потугам їхніх середовищ. Здебільшого, це навіть не партії, а клуби за інтересами, які воліють напередодні виборів нагадати про себе виборцю відчайдушним надуванням щік, аби відтак, створивши враження, хутенько приєднатися до сильніших партнерів, вициганивши у них кілька місць у списках.

А шкода. Бо саме ці середовища можуть претендувати на цілком певну ідеологічну платформу, що для українського політикуму назагал є екзотикою. Шкода тому, що, власне кажучи, відсутність потужної правиці дає шанси для маневру на її специфічному полі розмаїтим пройдисвітам, а також нагоду для мегапартій за потреби позичати гасла правих і безпардонно спекулювати ними.

Якщо відверто, то я переконаний, що ситуація повториться і цього разу. Хотілося б вірити, що гасло консолідації спровоковане відверто проросійським вектором чинного Президента та його команди. Однак, радше, не московська загроза подвигнула націоналістів сісти за “круглий стіл”. Головно ними рухає пошук ніші на майбутніх виборах до місцевих рад, присутність тягнибоківців, які фактично опанували радикально налаштованим електоратом і навряд чи захочуть ділитися ним із мікроскопічними структурами “диванного масштабу”.

Однак об’єднання (за умови, якщо воно відбудеться) відкриває можливості для політичних торгів – і з владою, і з опозицією. Поодинці праві навряд чи справлятимуть враження. А разом – вони яка не яка сила, хай навіть у ролі статистів у виборчих комісіях або ж у звичному амплуа “крадіїв” голосів у тієї ж “Свободи”. Як це не сумно, та мушу констатувати – ресурс націоналістів знову не спрацює на їхні ідеї, навпаки, він “піде наліво”, без користі для краю, але зі зиском для конкретних осіб.