Понеділковий спітч Президента з нагоди Дня Конституції з усією очевидністю продемонстрував його прагнення повернути Україну в минуле. Попри позір­ний негатив цього бажання, спробуємо глянути на стан справ неупередженим оком.

Усім зрозуміло, що так звана “реформа” 2004 року, проголосована настояка і “руками й ногами”, була предметом політичного торгу найвищого ґатунку. Усі знають, правда, не усі бажають визнати це знання привселюдно, що конституційний консенсус власне й був тим пактом політичних сил, який забезпечив перемогу Віктора Ющенка. Така реальність, і годі тут перебільшувати значення Майдану, який був лише тлом, засобом тиску громади на рішення еліт. Не було б Майдану, еліти могли б тоді застосувати інші важелі, інші механізми, і хто зна, якою і де була б нинішня Україна.

Янукович визнав, що хоче президентської республіки. Він, як це не парадоксально, робить те, що мав би зробити Ющенко на піку своєї популярності, десь між 2005 – 2006 роками. Але цього не сталося. Із різних причин – свою роль тоді відіграли і політичні домовленості, зокрема із непримиренним адептом ідеї парламентської республіки Морозом, і, мабуть, присутність Юлії Тимошенко у правлячій коаліції, і, без сумніву, певні гарантії колишньому очільникові держави.

Ющенко тоді не зважився зруйнувати недолугу конструкцію влади, яка первинно не обіцяла ні спокою, ні стабільності, ні вирозумілої тяглості, а навпаки приховувала конфліктну мотивацію для головних гравців на політичній сцені, поступово розросталася метастазами впливів по всіх клітинах державного організму, діставшись найнижчих ланок рад, судів, силових структур тощо.

Тому, попри закцентоване нами намагання Януковича повернути Україну назад, він хоче використати конституційну реформу як найлегший шлях до опанування владним хаосом. Для чого, питання інше, і не найважче, оскільки всі чудово розуміють, що Президент цілиться одразу в кількох зайців. По-перше, він хоче сконцентрувати всі важелі у руках своєї політичної сили; по-друге, судячи із спроб протягнути у парламентське виборче законодавство пункт про заборону участі в елекціях партіям, молодшим 365 днів, Януковичеві потрібна консервація чинної політичної мапи; по-третє, гарант бажає дещо притлумити протестні рухи проти дій некомпетентної команди, підкинувши виборцям “кістку”, що, мовляв, майбутня оновлена конституція унеможливить навіть ймовірність нинішніх зловживань.

Тобто Президентові вкрай важливе поле для маневру. А маневрувати він зможе, тільки змоделювавши ситуацію, коли йому урядувалося комфортно і без особливих зусиль: у часи пізнього Кучми. Тому він ладен відступити на крок навспак, аби забезпечити собі гарантії такого правління і, хто зна, у сухому залишку – безальтернативність переможця виборів-2015.