Чи вважаєте ви медицину Львівщини достатньо професійною і сучасною?

Мешканці області ставляться до місцевої медицини неоднозначно. З одного боку, хворі мають багато нарікань і на ставлення медперсоналу до хворих, і на якість надання медичних послуг, і на надто великий розмір “подяк”. У людей склалася думка (і вона у багатьох випадках підтверджується), що нині без грошей навіть у державній медичній установі  простих обстежень зробити зась. А про “дармові” ліки й говорити не доводиться. Часто виникає парадоксальна ситуація, про яку добре знають медики: якщо до лікарні потрапляє високий чиновник, для нього всі медикаменти безкоштовні, хоча він може їх придбати самотужки. Коли ж на ліжку опиняється незаможний пацієнт, то він мусить купувати усі ліки, хоча гроші для цього найчастіше позичає. Не секрет, що коли потрібно звернутися по медичну допомогу, більшість з нас спершу розпитує у знайомих лікарів, де працює хороший фахівець, а тоді йде до нього на прийом. Бо коли діяти наосліп, можна потрапити на не надто кваліфікованого медика, у висліді остаточно підірвати своє здоров’я. Із іншого боку, пацієнти можуть назвати безліч випадків, коли люди у білих халатах просто витягували їх із лещат смерті, ставили на ноги, здавалося б, безнадійно хворих, днювали і ночували біля них, поки небезпека не минула, здавали для них кров, купували ліки за свій рахунок тощо. При нашому не надто сучасному, а в багатьох лікарнях допотопному обладнанні лікарі роб­лять унікальні операції і рятують людям життя.  Нинішній начальник Головного управління охорони здоров’я Львівщини Сергій Федоренко (інтерв’ю з ним читайте на стор.12) на цій посаді зовсім не давно. Гадаємо, йому буде цікаво дізнатися, що думають мешканці області про нашу медицину, яких кроків чекають від нього найперше. Тож, аби полегшити йому роботу, нині ми запитуємо читачів “Пошти”: чи вважаєте ви медицину Львівщини достатньо професійною і сучасною?

Ярослав Іваночко,
журналіст:

– На власному досвіді переконався, що успіх лікування залежить від професійності лікаря. На мій погляд, професійних лікарів у Львові і таких, яким можна довіряти, одиниці. На фахівців мені вдалося натрапити не у державних медичних закладах. Це, наприклад, шпиталь Шептицького, у якому працюють лікарі, яким я повністю довіряю і які виправдали мої сподівання повним одужанням моїх близьких чи знайомих. А це найкраща рекомендація для лікаря. Що ж до державних поліклінік, то довелося мати справу і з помилковими діагнозами, і з неправильним лікуванням, після якого ставало хіба гірше. Наприклад, мої рідні і я користуємося лише послугами приватного стоматолога, а не державного. Хай це буде дорожче, але надійно та професійно. Шкода, але мушу констатувати прикрий факт, що я не довіряю державній медицині, бо вважаю більшість її працівників непрофесіоналами і такими, що недбало ставляться до своїх обов’язків.

Степан Будз,
голова Франківської районної організації Народного руху України, депутат Львівської міської ради:

– Станом на сьогодні справи в нашій медицині йдуть не найкращим чином. Адже незважаючи на те, що місцевим бюджетом передбачено кошти і на оплату праці медикам, і на оплату комунальних послуг медустанов, і на закупівлю найнеобхідніших медикаментів, – місцева скарбниця порожня. Одна з причин такого стану речей – недовиконання бюджету розвитку, що є основним джерелом надходження коштів. Якщо так триватиме й далі, можемо мати ще гіршу картину – від несплати за газ, світло, тепло, харчування до заборгованості із заробітної плати працівникам медичної галузі, а це, своєю чергою, призведе до погіршення якості медицини у Львові. 

Надія Мориквас,
головний редактор езалежного журналу “Річ”:

– Мене Бог милував шукати особливої допомоги у львівської медицини. Проте чимало моїх родичів і приятелів на неї нарікають. Кожен із нас мріє мати лікаря, якому довіряє. Але тільки в одиниць ця мрія збувається. А взагалі, не схильна очікувати від місцевих медиків більше, ніж вони можуть дати. Бо є ще спосіб життя кожного з нас та екологія, що їх жоден лікар не в змозі змінити.

Богдан Мицак,
начальник ДАІ міста Львова:
– На щастя, до лікарів звертаюся нечасто, тому й не беруся оцінювати їх професіоналізм. Але, на мій погляд, люди справляються зі своєю роботою, – звичайно, не настільки добре, як нам хотілося б, але в ме­жах можливого. Натомість, якщо у мене виникають якісь негаразди, то маю лікаря, до якого постійно звертаюся по консультацію. Також маю і свого лікаря-стоматолога. Якщо люди, зазвичай, бояться іти до стоматологів, то я навпаки. Навіть буває таке, що можу заснути в кріслі, поки лікар працює з моїми зубами. Тому роботою своїх лікарів повністю задоволений.

Руслана Цибух,
лаборант ЛНУ ім. Івана Франка:

– Ні, не вважаю. Звичайно, я намагаюсь  слідкувати за своїм здоров’ям. Тим паче, що в мене є генетична схильність до такої хвороби, як варикозне розширення вен. Але коли  приходиш до лікаря, а він тобі каже: “Хочете виріжемо вам вену, а хочете – залишимо”! Лікар має бути обізнаним і порадити пацієнтові, що робити і як буде краще. Щодо техніки, яку там застосовують, то це гучно сказано. Старі машини, які довго запускаються, періодично зупиняються і давним-давно відслужили свій термін. На щастя, у мене не було ще жодного хірургічного втручання. І я сподіваюсь, що не буде, бо при такій медицині як у нас, це страшно.