Навіщо Януковичу бігти попереду локомотива, підмахуючи, не вивчивши питання, указ про відзначення тисячоліття Святої Софії? Питання, далебі, не риторичне, позаяк, на мою думку, Президент став не тільки жертвою містифікації, але й переслідує цілком конкретні зиски.

Стиль – це людина. В.Ф. намагається копіювати методи і практики сусідів, зокрема, В.В.П., серед яких – глорифікація колишньої могутності Росії, її домінанти у Євразії, лоскотання постімперських ерогенних зон плебсу. Недаремно, майже за Фройдом, Янукович допустився обмовки, заявивши про існування “Європи і Євразії” .

Чинна влада також не проти скористати з історичних звитяг, досягнутих, далебі, не нею. За відсутності власних успіхів годяться здобутки попередників, хай навіть вони жили тисячу літ тому. З цього приводу  відомий російський історик і громадський діяч Юрій Афанасьєв колись сказав: “Глибинний же сенс заклопотаності влади віт­чизняною історією в тому, що історія для влади – найважливіший і сьогодні чи не єдиний спосіб власної легітимації” (курсив наш – “Пошта”).

Віктор Янукович і його радники чудово розуміють, що загал не з’ясовуватиме тонкощі спектрального аналізу артефактів та писемних джерел. Натомість визнані фахівці, зокрема доктор історичних наук із Інституту археології НАН України Гліб Івакін, твердить, що “Методика визначення 1011 року як року заснування Софійського собору є поза межа­ми наукової логіки... Головний принцип поставлений з ніг на голову. Зазвичай дослідник іде від фактів до висновку, а не навпаки. Тут саме так: спочатку є ідея фікс: Софію – місто Ярослава – збудував Володимир, і вже під це підганяються всі факти”. “1011 рік – не просто недостовірна дата, вона являє собою один із курйозів. Нам пропонують святкувати ювілей на підставі непорозуміння і помилок”, – вторить колезі член-кореспондент НАНУ Олексій Толочко.

Але сенс задуму сягає прикладної політики: на тлі “перезавантаження” стосунків із Москвою, точніше, руху навспак, до позиції підлеглості та сервільності перед захцянками тамтешніх правителів та олігархів, бучні відзначення Софії мають утвердити вже призабуту тезу про “єдинокровність” східнослов’янських братів”. Ба більше, сакральну для українців Святу Софію, гадаю, використають для подальших експансіоністських маневрів РПЦ, бо без участі Кіріла там, вочевидь, не обійдеться.

Якби “партнери” зробили широкий жест, та повернули не тільки Софії, але й усьому Києву награбовані свого часу шедеври, ми б могли зрозуміти Президента. Але, як зауважує той же Толочко: “Йому (Януковичу – “Пошта”) і перстень Мономаха вручали перед інавгурацією такий же підробний, як і ювілей Софії”.