Для нинішньої влади не існує проблем, точніше, вона вирішує їх просто – усунувши носіїв. Давній і, здавалося б, неактуальний для початку XXI століття вислів Йосифа Джугашвілі: “Є людина – є проблема, нема людини – нема проблеми”, творчо розвинуто й вдосконалено. Точніше, спроектовано на невтямливу почасти, а почасти доволі потрібну владі силу – громадянське суспільство.

Руки Кабміну настільки зайняті розмаїтими справами – від Бюджетного кодексу до дерибану непроданого майна, – їх бракує для того, аби ще й зважати на якісь там структури мешканців, які є громадянами не лише за паспортом, але й за станом душі. Тому в новому штатному розписі уряду Миколи Азарова випав цілий підрозділ – Управління зв’язків із громадськістю секретаріату Кабміну, яке власне й налагоджувало контакти із громадськістю, а також формувало політику сприяння розвитку громадянського суспільства.

Я знаю, що владоможці знайдуть пояснення усьому. Вони вилізуть на телеекрани і почнуть говорити про кризу, яка чомусь триває в Україні ось уже надцять років, про потребу економії бюджетних коштів, про енергоощадливість (управління ж також споживач електрики), про все решта. У висліді ви зрозумієте, що або ви чогось не розумієте, або ж з вас намагаються зробити ідіота.

Але не можна виставляти у такій не надто привабливій іпостасі чинного Президента, який, по-перше, за кілька днів до затвердження структури Кабміну, у посланні до народу, говорив про “утвердження громадянського суспільства”, яке “дозволить реалізувати курс реформ”; а, по-друге, ще 2007 року, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра, ухвалив Концепцію сприяння розвитку громадянського суспільства.

Та ще раз кажу: Кабмін зайнятий. Аби знали або ж аби звертали увагу на потрібні уряду (не народу!) речі, на Грушевського натомість залишили Департамент інформації та масової комунікації, який зосередиться на зв’язках із ЗМІ та піарі. Ось так: імідж понад усе. А ще контроль (боронь Боже, не цензура ж!) за тим, що має знати громадянське суспільство, яке “скасували” разом із управлінням, а що ні…

А якщо серйозно, то, звичайно ж, не можна викинути на вулицю кількох чиновників і тішити себе думкою, що віднині проблем із громадянським суспільством не буде. Не можна вічно заплющувати очі на Харків, де відчайдушні мешканці боронять парк, не можна втікати від громадського гніву через смерть хлопчини у Шевченківському райвідділку МВС Києва, не можна, врешті-решт, як казав “великий Лєнін”, жити в суспільстві і бути вільним від нього. Тим паче, що саме воно вручило нинішнім урядовцям мандат довіри. Але чи надовго?