Я не схильний чітко слідувати знаному в народі правилу, мовляв, “скажи, хто твій друг, і я скажу, хто ти”. Тим паче, що, як твердив один дуже мудрий чоловік, Юда теж ходив в оточенні не найгірших...

Однак є випадки, коли впливи тих, кого маєш за авторитет і прагнеш принаймні підтримувати з ними добрі стосунки, таки визначають світогляд, а іноді стають важелем маніпуляції. Так, зокрема, й сталося у випадку безпрецедентного звернення Патріарха РПЦ Кіріла до Київської міськдержадміністрації, у якому він просить... перейменувати вулицю Мазепи в українській столиці.

Проблема навіть не у смаках предстоятеля російського православ’я. Він може думати собі про Івана Степановича, що забажає, незважаючи на те, що, як кожна освічена людина, мав би зважувати всі грані життєпису українського гетьмана. Проблема – в усвідомленні Кірілом права офіційно писати до офіційного органу іншої держави про свої історико-політичні переконання і нав’язувати їх державним особам, проблема – у його згоді на роль “разводящєго”.

Без сумніву, авторитет служителя культу (християнського, юдейського, мусульманського etc.) базується на сталих переконаннях мирян про відповідальність їхнього сану перед Богом, про еталон моральності і розважливості. Але, погодьтеся, коли на довірі намагаються спекулювати – це вже не зі серії сакралу...

Десакралізація РПЦ – процес задавнений. Обережні спроби ліберально налаштованої російської громадськості на початку 90-х повернути його у зворотному напрямі, вплинути на зміну стосунків між церквою та державою в оновленій РФ завершилися провалом. Режим Владіміра Путіна змусив клір згадати призабуту формулу “государство – православіє – народ”. Експансіоністські плани Кремля вимагали й духовної експансії, а разом із ностальгією за втраченими сателітами з’явилася туга за сумнівним обширом “канонічних територій”.

Прагнення “помаранчевих”, зокрема Ющенка, до утворення і ствердження помісної української церкви наштовхнулися на жорсткий спротив Загорска. Та й, чого гріха таїти, у церковних діях екс-Президента вловлювалися симптоми певної “шизофренії”: він намагався рівно дистанціюватися від усіх конфесій, однак його сповідником був Володимир Сабодан – першосвященик УПЦ, яка лише під кінець каденції Ющенка насмілився висловити сумнів у непорушній канонічній єдності із РПЦ.

Візит Вселенського Патріарха Варфоломія в Україну не дав бажаних результатів. А його недавні відвідини Москви були грубо сфальсифіковані пропагандистськими рупорами Кремля. Проблема української автокефалії повернулася до вихідної точки, і тепер процесом керує, видається, “разводящій”.