Чи вважаєте Ви адекватними зусилля влади обмежити право громадян на мирні протести?

Учора на вулицях і майданах українських міст громадські активісти зробили спроби висловити своє невдоволення планованим ухваленням закону №2450 “Про порядок організації і проведення мирних заходів”. Цей документ, на погляд організаторів флеш-мобів та інших протестних акцій, суттєво обмежить конституційне право громадян України висловлювати свою думку про дії влади та оцінювати наслідки офіційної політики. Дійшло до абсурду: у міській раді Одеси, зокрема, відмовили заявникам у проведенні акції, застосувавши...  указ президії Верховної Ради УРСР від 1988 року “Про порядок організації та проведення зборів, мітингів, вуличних акцій і демонстрацій у СРСР”. Це можна сприйняти як гірку насмішку над офіційними деклараціями офіційного Києва про демократичний вектор розвитку країни. Можна ж запідозрити, що насправді чинна владна команда тішить себе ілюзією про повернення “старих добрих часів”. Цинічні спроби “загнуздати інакодумців” урядова коаліція виправдовує турботою про комфорт всіх мешканців. Зокрема, натякають, що кілька тисяч опозиціонерів, звезених до столиці, “заважають жити” киянам. Риторику на кшталт “заважають жити” ми вже чули 2005-го, а кількадесят тисяч привезених із Донецька мітингувальників у часи президентства Ющенка чомусь не виглядали зазіханнями на спокійний побут тубільців. Ба більше, силовики вже апробували запозичений у росіян досвід “ізоляції” нечисельних груп мітингарів, зокрема, під стінами палацу “Україна”, де Президент звернувся до народу із нагоди 100 днів перебування на посаді.  Сьогодні ми запитуємо читачів “Пошти”: чи вважають вони адекватними зусилля влади обмежити право громадян на мирні протести?

Василина Думан,
член координаційної ради ЛП ГМ “Опора”:

– Загалом те, що приймається закон, який унормовує проведення зборів громадян – явище позитивне. Адже раніше мирні збори громадян, зокрема право на них, базувалися на Конституції України. Конституція як Основний Закон має декларативний характер і жодним чином не прояснює процедурних питань, як-от коли має подаватися заявка на акцію тощо. Так, заявку можна було відправити рекомендованим листом або взагалі подати за дві години, що, погодьтеся, є доволі нецивілізовано. Отже, вважаю, що сам факт прийняття закону є доречним, аби тільки навколо нього були проведені дискусії та обговорення. Адже будь-яку позитивну ініціативу можна зруйнувати способом реалізації. Якщо закон прийматиметься без жодних обговорень, дослухання до громадськості та внесення поправок, він стане ще одним політичним рішенням, тимчасово вигідним чинним можновладцям.

Христина Гарасимів,
журналіст-науковець:

– Останнім часом тільки-но починаю читати політичні новини з України (а ще, не дай Боже, проілюстровані якоюсь bigмордою) – спрацьовує рвотний рефлекс, вибачте за натуралізм. Тому далі заголовків або, в кращому разі, підзаголовків, справа не йде. Але останній хіт у виконанні старої нової влади таки розбив моє серце, закостеніле до всіх “ноу-хау” родом зі совка… Забрати у громадян право на мирні протести – це, зрештою, спровокувати тих же громадян на протести далеко не мирні супроти тої ж влади. Парадокс: Польща недавно похоронила Президента і всю політичну еліту. Україну ж намагається похоронити Президент та іже з ним…

Сергій Дзядик,
голова ЛКО Молодого Народного руху:

– Я абсолютно не згоден із цим законопроектом, оскільки, зводячи термін подання заявки на проведення акцій громадськими чи політичними організаціями до чотирьох днів, він обмежує їх права. Адже часто трапляється, що інформацію про приїзд небажаної особи ми отримуємо за два чи навіть один день до того, а тому фізично не встигаємо отримати право на проведення пікету. По-друге, якщо місто відмовляє в дозволі на акцію протесту, ми можемо звернутися до суду, а на це піде не один день. Гадаю, законопроект запроваджують винятково для того, щоб було більше акцій поза межами закону, а це означає, що людей просто переслідуватимуть і тягатимуть по правоохоронних органах. Це крок назад у розвитку демократії, свободи слова та свободи думки в Україні. 

Роман Кошовий,
голова Комітету виборців України у Львівській області:

– Ні, не вважаю адекватними. Нині наша країна перетворюється у Білорусь. І це не в плані етнічному чи культурному, а передусім у політичному. На жаль, ми впадаємо у білорусизацію. Зазначу, що аналогічні інструкції та закони на кшталт того, що зараз хочуть затвердити в Україні, діють у Білорусі та Росії… Зараз Україна впала в період узурпації влади однією політичною силою, бо захоплено всі гілки влади в одні руки. Неправильно думають, що це сильна влада, навпаки, це слабка влада. Невдовзі це може спричинити глибокий соціальний конфлікт, а правильніше сказати – “бєспрєдєл”. На моє переконання, Україну згодом чекає румунський варіант а-ля Чаушеску. 

Лариса Івшина,
головний редактор газети “День”:

– У цих зусиллях є давні побоювання. Я думаю, що Майдан залишив дуже сильне враження у свідомості, але насправді треба боятися не виявів людської думки, треба боятися непрофесійної команди. Українці довели усьому світу, що такий толерантний вияв позиції не менш дієвий, ніж силовий. Українці вміють протестувати правильно. Треба будувати політику так, аби до протестів справа не доходила. Маю відчуття, що команда ставить воза поперед коней. Треба робити ефективною безпосередньо політику, а ці заборони тільки дивують. Для чого? Хіба вже існує план, де українців чекатимуть великі збурення, а ми про нього не знаємо. У мене величезні сумніви, що це розумно і правильно. Потрібно рухатися інакше для збереження громадського спокою. Свобода зборів та свобода слова – це те, що посилює країну, а не послаблює.  

Тарас Чубай,
музикант, лідер гурту “Плач Єремії”:

– Вони зовсім озвіріли. Такі дії можуть здаватися адекватними хіба їм самим. Це черговий крок в узурпації влади, яка відбувається на всіх фронтах.