Коли кілька днів тому нардеп від ПР Володимир Ландік заявив, що його колеги з фракції навряд чи голосуватимуть за позбавлення “хуліганів-нунсівців” Парубія та Гримчака імунітету, цей месидж залишився майже непоміченим. Учорашня відмова ВР позбавити цих депутатів недоторканності свідчить про процес поступового одужання переможців президентських виборів від ілюзій всесилля і вічності їхнього перебування при владі. Це – не просто жест великодушності, – принаймні так виглядали заяви пані Герман про сестру Андрія Парубія, – це констатація того, що регіонали врешті-решт зрозуміли, що в Україні демократія є незворотною, і, як не крути, рано чи пізно, і їм доведеться спробувати нелегкого хліба опозиціонерів. Точніше, не спробувати, а ще раз відчути його смак…

Ландік дослівно сказав таке: “Ми не дамо на це згоду. Всі ж розуміють: якщо робитимемо прецеденти, то це вилізе нам боком”. Тобто він, по-перше, передбачає, що сутичка у парламенті під час ратифікації “харківських угод” була не останньою; по-друге, фактично визнає, що у ній було задіяно обидва конфронтуючі табори (і питання, хто з них “працював” активніше); по-третє, упереджуючи розвиток подій, регіонал не хотів би побувати “у тарілці” Парубія та Гримчака, та ще й перебуваючи в лавах опозиції.

Регіоналам вже довелося відчути на собі адміністративний прес. І хоча, ясна річ, “помаранчеві” бодай пробували надати “політичним репресіям” демократичного і правового іміджу, від того, мабуть, гнаним не ставало легше. Хто-хто, а безсумнівний авторитет у середовищі ПР, нині перший віце-прем’єр Борис Колесников донесхочу спробував усіх принад в’язничного побуту. Певна річ, здобувши перемогу, а, отже, сатисфакцію, учорашні опозиціонери повелися на спокусу помсти. Зачистки у лавах чиновників, не кажучи вже про владну вертикаль керівників ОДА, спроби обмежити переможених у доступі до медійних каналів тощо виглядали цілком виправданою офірою сп’янілим від влади. Але час минає, а, отже, скапує термін каденції Президента, на носі – вибори до місцевих рад, а не за горами – й парламентські елекції. Й хто зна, якою буде конфігурація  більшості у Верховній Раді майбутнього скликання, хто зна, хто прийде на посаду прем’єра і чи не матиме Янукович клопотів з новим очільником уряду, як свого часу потерпав від цього Ющенко…

Тож регіоналам направду не потрібні прецеденти. Час непевний настільки, що навіть на нинішніх партнерів у коаліції – “народників” Литвина і комуністів – іноді вкрай важко розраховувати. А країна мусить якось жити, парламент також мусить дотягнути до чергових виборів. Та й закони, ті ж виборчі, треба комусь ухвалювати. Ну, посадять Парубія, Гримчака, ще парочку… А зміни до Конституції, далебі, потребують три сотні голосів. Не голосуватимуть же з-за ґрат…