Чи посильним для українців є ймовірне зростання плати за здобуття освіти у вишах?

Плата за навчання у ВНЗ має бути не меншою як 10 тисяч гривень – таку “новину” озвучив міністр освіти  і науки Дмитро Табачник на прес-конференції 31 травня. Причому це у містах з населенням до одного мільйона осіб, а у містах-мільйонниках вона має бути більшою – від 12 тисяч. Інакше, мовляв, освіта  не може бути якісною… Міністр аргументує це тим, що підрахунки, проведені його відомством, збіглися з тими, які подають керівники приватних навчальних закладів.  “Усі, хто робить це за менші кошти, або демпінгують на ринку, або маніпулюють із наданням освітніх послуг”,  – нова крилата фраза від міністра Табачника. А чи може нині пересічний українець викласти таку суму за навчання дитини, міністра, здається, не цікавить. А якщо в сім’ї двоє і більше дітей? Чи це вже справді  буде остаточним знищенням освіти в Україні? Кому ж вона тоді буде доступною? Наразі це лише слова, фраза, кинута “для роздумів”, бо водночас міністр стверджує, що плату за навчання  повинні встановлювати самі виші. Так, керуючись директивами зверху. Планка піднята, директиви є,  а ще у нас може статися так, як у прислів’ї: “Скажи дурню молитися, він і лоба розіб’є”… Одного ранку ми можемо прокинутися і зрозуміти, що вища освіти для нашої дитини закрита – раз і назавжди. Отож, сьогодні ми запитуємо читачів “Пошти”: чи посильним для українців є ймовірне зростання плати за навчання у вишах?

Віктор Камінський,
проректор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка:
– Проблема зростання вартості навчання або й узагалі введення плати за нього актуальна сьогодні не лише в Україні. Знаємо, що зросли т. зв. “семестрові внески” в окремих федеральних землях Німеччини, де навчання традиційно було безкоштовним для усіх. Але перспектива платити тисячу чи півтори тисячі євро за рік викликала шквал студентських протестів. Традиційно дуже дорогою є освіта у США. Проте це не приклади для нашої країни: слід принаймні враховувати рівень забезпеченості середнього класу у нас і там. В Україні, вважаю, питання підняття вартості навчання сьогодні є недоцільним. Це лише поглибить соціальну прірву між верствами населення із різним рівнем матеріального достатку. Талановиті діти з бідніших родин втратять останню можливість здобути добру освіту, розвиватися для майбутнього. В результаті отримаємо “втрачену генерацію”, і наслідки таких процесів для країни загалом страшно навіть передбачити. 

Михайло Мураль,
голова профкому студентів Львівського національного університету імені Івана Франка:
– Така сума, звісно, не є посильною для українців. Ідея Табачника сама по собі апріорі є не правильною. Звідки взялася сума 10 000 гривень, чому не 20 000, не 100 000? Вартість навчання на певну спеціальність враховує калькуляцію витрат на оплату праці, на комунальні послуги, інші витрати, що й формують собівартість навчання. Невідомо, чи проводились необхідні розрахунки. Якщо вже на те пішло, треба було взяти за основу середню заробітну плату, що є в Україні. Відповідно, вже від цього обчислювати плату на навчання. Думаю, що 10 000 гривень за навчання і середня заробітна плата у нас ніяк не пов’яжуться. Загалом переглядати плату за навчання, на мою думку, сьогодні немає потреби. Однак тут треба підходити індивідуально. Є правовий шлях: рахується калькуляція вартості послуг, наданих студентові. Умовно кажучи, рахується, скільки його будуть вчити професорів, доцентів, чи має бути доплата за кандидата чи за доктора наук, також варто враховувати коефіцієнт інфляції… Однак з неба брати 10 000 гривень – це незрозуміло…

Богдан Кук,
депутат Львівської обласної ради:
– Вважаю, що будь-яке зростання плати за здобуття освіти у вишах має передусім йти пропорційно зі зростанням рівня життя у державі. На жаль, сьогодні багато українських вишів стали бізнес-структурами. Мудро було б, якби влада думала не лише про те, як піднімати вартість навчання, але і щоб випускники згодом були забезпечені роботою за фахом. На жаль, наші міністри, перебуваючи у Києві, чомусь рівняються на платоспроможних громадян та на рівень життя у столиці. Але що далі на захід від Києва, то нижчим є рівень життя людей. І ці громадяни неспроможні платити високу ціну за навчання.

Остап Процик,
керівник управління інформаційної політики та зовнішніх відносин Львівської міської ради:
– Як на мене, то платна освіта має право на існування, і така плата може бути й більшою. Але в такому випадку головне питання до Міністерства освіти, чи вартує наша освіта цих грошей. Чи зможе людина, заплативши за навчання, отримати необхідні знан­ня, аби потім знайти роботу? Якщо за кордоном студенти престижних платних вишів ще до закінчення навчання мають угоду з майбутнім роботодавцем, то в нас ще не відомо, чи витрачені гроші дадуть результат. Адже плата за навчання не дає жодних гарантій. Водночас, потрібно дати нагоду вчитися тим, хто готовий за це заплатити. Ті ж, хто не має можливості платити, повинні мати всі умови для здобуття безкоштовної освіти та отримання стипендії.

Катерина Артюхова,
журналіст:
– Я проти. По-перше, подивіться на сьогоднішні ціни і порівняйте їх із середньою зарплатнею. Я досі дивуюсь, яким чином у нашій країні виживають хоча б ті ж пенсіонери. Щодо навчання, то його, зазвичай, оплачують батьки. Уявімо, нехай ви одна дитина в родині, нехай достаток вашої родини сягає 3600 грн на місяць. Питання: де? Де узяти ці гроші для здобуття освіти? Це абсурд. Одна справа, коли у країні стабільність, коли тут гідна оплата праці, коли освіта на належному рівні... А наразі це буде чергове відмивання грошей.