Кожному з нас доля вимощує життєвий шлях різноманітними  зустрічами, подіями та знайомствами. І чим більше їх – тим духовно багатшими ми стаємо. Але найсильніші враження – ті, що відклались у пам’яті з юності. До деталей, до дрібниць.

...Майже сорок років тому після закінчення другого курсу  факультету журналістики Львівського державного університету імені І.Франка деканат скерував мене для проходження навчальної  практики у турківську районну газету, редактором якої на той час був Павло Павлович Лехновський. Відомий журналіст, керівник, фахівець своєї справи. Так ось: він радо зустрів, розпитав про те, що подобається писати, про що ні, як навчаюсь, поцікавився про викладачів. Багатьох з них він особисто знав, бо у свій час теж навчався на факультеті. А потім, як годиться, запропонував: поки шукатимуть приватне помешкання для проживання, поживеш у місцевому готелі. Один у кімнаті, готель  над крутою річкою, шум води під вікном, свіже повітря. Романтика! Але найголовніше, що з ініціативи Павла Павловича за моє проживання платила редакція. Бо, звісно, звідки у студента гроші? Хоча згодом до кінця практики з’явився уже й авторський гонорар. Гроші кишенькові, звичайно, але їх сяк-так вистачало на певний час.

Пам’ятаю перші публікації, які редактор чомусь пропонував  відповідальному секретареві заверстувати у “підвал”. Чи то з поваги до молодого поповнення, чи для того, щоб морально підтримати його. Із легкої руки П.Лехновського мені щастило не раз надрукуватись в обласних газетах. Він постійно притягував до себе талановитих молодих краян, умів пригорнути, зігріти своїм теплом і допомогти  розправити крила для творчого лету.

Серед них колишні працівники районної газети, а нині відомі журналісти, журналісти з іменем. Йосип Фиштик впродовж багатьох років очолює дрогобицьке радіо “Франкова  земля”, зробив його сучасним  і творчо привабливим, а водночас є мистецьким центром для творчої еліти і в Дрогобичі, і у Києві. Михайло Ільницький був і залишається чудовим репортером, майстром лаконічного слова, збирачем унікальних фактів із життя регіону, про долі своїх земляків. А тому й багато років був власним  кореспондентом газет “Львовская  правда” та “Високий Замок”. Допомагав моєму становленню, як фахівця, і Йосип Созанський, який завжди був на посаді кореспондента рідної районної газети, за манерою, рівнем письма, думки, трактування фактів визнаний колегами як  майстер слова, самобутній журналіст та фаховий репортер.

Редактор Лехновський ніколи не шматував авторські матеріали, які йому потрапляли на стіл, не “різав” по-живому. А будь-що прагнув зберегти творчу індивідуальність, автентичність, самобутність молодих журналістів, їх стиль писати, аналізувати зібраний матеріал. А це вже ті риси, що властиві лише великому педагогу, вчителеві, наставнику.

Глибока прив’язаність, свята покірність перед земляками-бойківчаними не випадкова. Бо 75 років тому він народився у Турківському районі, у селі Жукотин. У сусідньому ж селі Вовче  закінчив середню школу. Рано залишившись без батька, у старших класах змушений був заробляти на хліб. Працював діловодом  школи і бібліотекарем, завідувачем сільського клубу.

Тож жанр перевтілення, глибоке володіння іншими професіями із середини Павло Лехновський в силу житейських обставин вивчав самотужки.

Так, напевно, було вигідно долі, що й після Турки ми постійно зустрічались. І коли Павло Павлович працював власним  кореспондентом, а згодом заступником головного редактора Львівської обласної газети “Вільна Україна”, і коли у 1990 році був обраний головою обласної організації Спілки журналістів України. Три роки тому, знову ж таки з легкої руки Павла Лехновського, на звітно-виборній журналістській конференції разом з генеральним директором Львівської ОДТРК Ярославом Климовичем я потрапив до керівного складу обласної організації НСЖУ. І ось з цього часу ми по-справжньому почали працювати пліч-о-пліч із паном Павлом, нині членом правління Спілки журналістів, секретарем обласної ради профспілки “Журналіст України”. Якщо поруч ініціативна людина із солідним практичним багажем, досвідом громадської роботи, щедрої на нові ідеї – хочеться жити й творити для спілчан.
Творчі конкурси до Дня журналіста, що їх започаткував Павло Лехновський, ми спільно прагнемо наповнити новим змістом. А це “Сучасність” на знак увіковічення пам’яті про Володимира Здоровегу, відомого публіциста і вченого, вчителя багатьох поколінь журналістів, доктора філологічних наук, професора, багаторічного декана факультету журналістики Львівського національного університету ім. І.Франка. Нині “Сучасність” –найпрестижніша премія для працівників друкованих та електронних ЗМІ Львівщини. А ще – “Перша  удача”, “Проба пера”, “Найкраща газета року”, “Найкраща телерадіокомпанія (радіомовлення) року”.

Ще одна грань таланту Павла Лехновського – поетична. Чимало його віршів поклали на музику відомі композитори – народні артисти України Богдан Янівський, Ігор Білозір, Павло Дворський, Марія Шалайкевич та багато інших, його пісні звучать нині в концертних програмах провідних артистів України, в ефірі радіо і телебачення.

Працюємо поруч тривалий час, але про свої відзнаки Павло Лехновський згадує дуже рідко. Напевно, через скромність. А він нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня, почесним знаком “Журналістська гідність”, грамотою Верховної  Ради України, золотою медаллю Української журналістики.

15 травня цього року заслуженому журналісту України Павлу Павловичу Лехновському виповнилося 75 років від дня народження. Гарних літ, сповнених великої поваги і щирої людської любові друзів, колег-журналістів, його учнів, родини, земляків. І нехай ці найприємніші душевні почуття тривають ще довго й довго. На многії і благії літа.

Анатолій Очколас

Про автора:
Анатолій Очколас, заступник голови Львівської обласної організації Національної спілки журналістів України