Цими днями світ відзначає 125-ті уродини одного із найбільш відомих і водночас найбільш загадкових письменників світової слави - Франца Кафки.

У перекладі із чеської Kavka - це галка, "цілком недоладний птах", - письменник вважав, що має у собі щось настільки ж недоладне, і називав себе галкою, у якої відпали крила і для якої не існують після цього ні висота, ні відстань, вона упокорено стрибає серед людей, сіра, як попіл, і прагне заховатися посеред каміння. Цей опис багато пояснює і в творчості Франца Кафки, що часто ставала камінням, серед якого він прагнув заховатися від світу і в якому світ відбивався, ніби у чудернацькому химерному дзеркалі.

Намаганням пояснити заховане у книгах Кафки присвячено сотні наукових досліджень. Іронія долі у цьому випадку злосливо зробила саме особисте життя Кафки - те, що він найбільш старанно намагався приховати від світу, -центром більшості цих досліджень.

Його твори були видані посмертно Максом Бродом всупереч волі автора, який хотів їхнього знищення. Опубліковані й листи Кафки, відповіді ж на них своїх адресатів письменник систематично знищував. Тексти писав вночі, і атмосфера напівтемряви, загадковості, натяків і таємниць характерна для всіх цих текстів. Відомість приходила до них поступово. Творчість німецькомовного празького єврея була заборонена у нацистській Німеччині, і перші публікації його книг там припадають на початок 50-х років уже після того, як письменник здобув світову славу. Доля українських перекладів цих книг ще більш складна, деякі з його творів вперше з'явилися українською лише нещодавно.

Одне з найвідоміших оповідань Кафки "Вирок", написане 1912 року, розповідає історію юнака, який пише в Росію до свого друга, щоб запросити того на своє майбутнє весілля. Потім іде до сусідньої кімнати прочитати листа батькові, але батько впадає у гнів, звинувачує сина у зраді і виганяє з дому. Юнак кидається з мосту в річку.

Саме у цьому сюжеті Кафка знайшов свій стиль і свою головну тему. Як у його самотньому житті, так і в його текстах, немає буденності, родинності, затишку, тільки відстороненість і похмурий, гротесковий та абсурдний гумор. Головного героя роману "Процес" заарештовують у його кімнатці, і увесь невидимий процес, аж до самої смерті героя, відбувається у цілковитій і беззахисній самотності Йозефа К. Таким же самотнім залишається і герой К. із роману "Замок", чужинець, який прибуває у село і марно бореться за право оселитися там і стати своїм серед мешканців. Метафора самотності і неможливості порозуміння між людьми залишається центральною і в цьому, найбільш загадковому і багатозначному романі письменника.

У романі "Америка" юного Карла Россмана батько виганяє з дому і відсилає за океан після того, як син звабив покоївку, яка завагітніла від нього.

Оповідання "Вирок" Кафка написав за одну ніч, про що зазначає він сам у щоденнику. А в листі пояснює метафору самогубства сина: "Для писання мені необхідно бути самотнім, ніби я мрець. У цьому сенсі писання - це глибокий сон, отже, смерть, і як мертвого неможливо витягти з труни, так і мене забрати вночі від письмового столу". Кафка приніс своє життя у жертву літературі.

Марно шукати однієї наскрізної ідеї, до якої можна було б звести усе написане Кафкою, або хоча б один із його творів. Існування такої ідеї настільки ж ілюзорне, як існування об'єктивної реальності чи позитивістської логіки мови і мовлення, безпосереднього взаємозв'язку реальності і висловлювань про неї, неможливості виходу поза межі правдивості чи неправдивості кожного речення. Але саме ця багатогранність і створює атмосферу таємничості цих текстів, яка змушує повертатися до них нові й нові покоління читачів.