Учора у Парламентській Асамблеї Ради Європи слухали "російську версію" подій в Україні 1932 - 1933 років. Трапилося так, що заплановані давно дебати потрапили у часовий контекст рішення Апеляційного суду Києва, яким визнано винними в українському геноциді керівників більшовицького режиму. І хоча суд закрив справу у зв'язку зі смертю винних, керівник Служби безпеки України Валентин Наливайченко припустив, що вирок феміди може стати підставою для подальших позовів від потерпілих у геноциді для матеріальних та моральних відшкодувань. Механізм, на думку очільника СБУ, простий: Служба разом із МЗС України спочатку з'ясують компанії, корпорації та уряди, які не погребували співпрацею із режимом­організатором найбільшої в історії Європи гуманітарної катастрофи. Ось вони й платитимуть...

Гадаю, пан Наливайченко виклав своє бачення розвитку подій, причому, озираючись на Росію. Адже саме там дуже нервово зреагували на рішення київського суду. Реакція, як не дивно, виходила не тільки з офіційних кіл, але й зі середовища правозахисників, зокрема, й "Меморіалу". Москва, і це очевидно після вчорашньої доповіді її представника на сесії ПАРЄ, схильна розглядати Великий Голод наслідком неврожаю, у ліпшому випадку, як каже керівник "Меморіалу" Арсєній Рогінскій, "цей голод був злочином проти людства, але не геноцидом".

Зрозуміло, росіянами керує не тільки моральний чинник. Хоча навряд чи над цим аспектом замислювалися керівники ерефії, які свого часу визнали свою країну спадкоємцем СРСР. Тоді й тепер гору взяв меркантильний інтерес. Правда, у випадку з компенсаціями жертвам Голодомору, росіяни, радше, міркують, як не втратити... Цього не сказав пан Наливайченко, але розуміють усі. Бо "стрілки" на закордонні корпорації, які торгували зі сталінським режимом, доволі сумнівні. Тут повчальним є момент Дюранті, якого досі не позбавили найвищої журналістської нагороди США за брехню про ситуацію в СРСР 1932 - 1933 років.

Зрештою, про примарність компенсацій говорять й авторитети у цій царині, зокрема, голова ради Асоціації дослідників голодоморів в Україні Василь Марочко. В інтерв'ю "Дойче веллє" він заявив, що українці не позиватимуться за компенсацію, бо "репресовані" та "розкуркулені" мають документально підтвердити, що влада забирала в них майно і їжу. Однак зробити це через бюрократію в Україні вкрай складно.

Хоча, у принципі, прецеденти маємо, зокрема, факт виплати компенсацій німецькими фірмами, які у часи нацизму послуговувалися працею невільників.