На визнання чекали 80 років. А на компенсації?
Чи вважаєте Ви реальною перспективу відшкодування матеріальних та моральних втрат жертвам Голодомору в Україні?
Чи вважаєте Ви реальною перспективу відшкодування матеріальних та моральних втрат жертвам Голодомору в Україні?
Гучні процеси над організаторами геноциду 1932 - 1933 років, а відтак і заяви керівника Служби безпеки України Валентина Наливайченка про можливість компенсацій жертвам цієї Катастрофи спричинили неабияку дискусію у нас і у світі. Попри те, що Росія вперто наполягає на "невинності" режиму, спадкоємність якого фактично сама ж перебрала на себе, справа має торкнутися і значно ширшого кола зацікавлених. Зокрема, якщо вірити голові СБУ, - компаній, які купували в СРСР рятівний для голодних хліб. Наскільки це реально, відповісти важко. Приклад Німеччини, зокрема, вселяє надію, адже вона систематично виплачує відшкодування не тільки жертвам і спадкоємцям жертв Шоа, але й взялася віддячити всім остарбайтерам, які гнули спину на підприємствах нацистської держави.
В самій же Україні ухвалено низку законів, зокрема "Про жертви нацистських переслідувань", "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", які також передбачають певні виплати цим категоріям громадян. Ми, до слова, випередили навіть Іспанію, яка щойно минулого року всерйоз взялася обговорювати правове врегулювання компенсацій жертвам режиму Франко. Але там йдеться про неспівмірні з українськими суми - до 135 тис. євро.
Та у випадку із Голодомором, схоже, справа не минеться без міжнародного правосуддя. Воно ж, зазвичай, не квапиться із висновками. До того ж в Україні досі точаться дискусії довкола юридичних формулювань, оскільки, окрім сталінського злочину геноциду, мова може йти і про військові злочини (виморені голодом села оточували збройними формуваннями НКВС та регулярної армії), які є компетенцією Гаазького трибуналу.
Нині ми запитуємо наших читачів: чи вважаєте Ви реальною перспективу відшкодування матеріальних та моральних втрат жертвам Голодомору в Україні?
Микола Петренко, письменник:
– Уже два роки у видавництві “ЛігаПрес” лежить моя книга якраз на тему Голодомору “Сни про окраєць хліба”, яку пообіцяло допомогти видати місто, однак віз і нині там. Оце вам реальна ситуація лише з моєю хоча б частковою моральною компенсацією за те, що довелось пережити. А ті страшні часи запам'ятав дуже добре, адже народився і виріс в містечку Лохвиця на Полтавщині (до речі, на вулиці, де стоїть пам'ятник Сковороді), що від голоду теж дуже потерпіло. Такот Сковорода казав, що людина народжена для щастя, а щастя це – насолода, яка неможлива без хліба, води, сну, тепла і повітря. Тобто права на щастя (тобто хліба) був позбавлений цілий народ, і це – страшно. Але не зовсім уявляю собі, як виглядатимуть відшкодування, який матеріальний і моральний розмір у них буде. Вважаю, що і на рівні держави ситуація може бути схожою до ситуації з моєю книжкою – високі слова, за якими – нічого. Хоча наразі найкращим і найбільш реальним відшкодуванням стало би саме видання спогадів тих, хто ще пам'ятає, як це було…
Дмитро Гудима,
адвокат, член Адвокатського об’єднання “Козаков і партнери”:
– Поперше, рішення апеляційного суду м. Києва не було ні офіційно опублікованим, ні внесеним до Єдиного державного реєстру судових рішень. Тому озвучену в ЗМІ заяву про право на грошову компенсацію для тих, хто пережив Голодомор і постраждав від нього, не можна вважати перспективною для реалізації.
Подруге, СБУ спільно з МЗС України планують з’ясувати, кому і куди за кордон постачалося конфісковане у 1932 – 1933 рр. в УРСР збіжжя та майно із метою встановлення компаній і урядів, які отримали “комерційний зиск” від дій урядовців СРСР. Ці перспективи є також примарними, оскільки, з одного боку, спори про стягнення грошових компенсацій мали би розглядатися за місцем знаходження відповідачів, тобто не в Україні (для позивачів це вже перешкода), з іншого боку, для закордонних компаній, урядів і судів внутрішнє законодавство України не буде підставою для надання компенсацій. Деяких компаній і держав вже може просто не існувати. Крім того, вони, мабуть, отримали майно з УРСР небезоплатно, а якщо оплату отримала УРСР, то Україна як правонаступниця УРСР і мала б надати компенсації жертвам Голодомору. Якщо ж оплату отримав СРСР, то відповідальною за це мала би бути його правонаступниця.
Загалом же відновлення історичної справедливості не можна назвати системним та послідовним. Маючи (на відміну від ситуації з жертвами Голодомору) наявну законодавчу базу для відшкодування матеріальних збитків переселенцям з Польщі, держава ні на крок не просунулася у цьому напрямку, а запропоновані, в тому числі й нашим об’єднанням, варіанти так і залишилися поки що поза увагою влади…
Олег Соскін,
директор Інституту трансформації суспільства:
– Відшкодовувати ці матеріальні та моральні втрати повинна Росія, яка називає себе правонаступницею СРСР. Але зараз це нереально. В умовах існування кількох нинішніх кланів в Україні це неможливо. За керівництва державою ані Тимошенко, ані Януковичем цього не буде зроблено. Це стане можливим за умов формування лише потужної, не кланової і, що найголовніше, патріотичної влади в Україні! Звісно, юридично це можливо, якщо враховувати досвід євреїв щодо Голокосту. Потрібно провести відповідні розслідування та правові процедури. Це можуть робити й безпосередньо фізичні особи, які є спадкоємцями тих людей, що постраждали від Голодомору, а підтримувати ці позови повинна українська держава.
Ярина Ясиневич,
керівник апарату міністра освіти і науки України:
– Голодомор визнав злочином геноциду парламент України. Своїми діями із вшанування жертв трагедії це засвідчила і виконавча гілка влади. Тепер суд сказав своє слово у цій справі. Таке визнання і вшанування на рівні всієї держави і багатьох інших країн – це повернення найбільшого морального боргу перед нашими співвітчизниками, батьками, дідами. Особливо перед тими, кого злочинний комунізм позбавив можливості мати нащадків. Я думаю, подальше вивчення документів дасть підстави для певних матеріальних соціальних виплат. Хоча вже дуже мало залишилося тих, кому вдалося пройти через Голодомор. Але назвати це компенсацією в мене язик не повертається. Ненароджених дітей і вбитих батьків не компенсуєш. Вже є для таких людей певні виплати, і я переконана, що українська держава й надалі повинна їх підтримувати, в тому числі матеріально. Так ми дієво засвідчимо нашу шану – їхнє терпіння дозволило нам зберегти ідентичність і, врешті, здобути незалежність.
