Василю Противсіху (чи Противсіх - це вже компетенція філологів) не дивуюся, він "опортуніст, що шукає слави" ("The Financial Times"). Не дивуюся також і Ратушнякові: він виринув у потрібному місці і в потрібний час, аби знищити шанси надто скороспілого Яценюка. От хто дивує: це два Віктори, причому дивують несподівано, не властиво для своїх натур.

Останні акорди виборчої кампанії Ющенка залишили гнітюче враження, аби не сказати - гидотне. Його позірна шляхетність та "європейськість" виявилася просто штучним іміджем, вдало зіграним під час відносного затишшя. У час кульмінації ця машкара демократа і джентльмена злетіла, мов позлітка зі старої ялинкової іграшки, не залишивши нікому, крім, звичайно, фанатично залюблених у свого ідола, ілюзій.

Навіть Янукович - екс­засуджений виходець із депресивного регіону, де таких, як він, чи не кожен третій, не опустився до вуличної лайки на адресу спільної опонентки - Юлії Тимошенко. Так, лідер регіоналів жорстко ганив уряд, його вчинки, його промахи, але ніколи (ну, можливо, майже ніколи) не зачіпав особистостей. З'ясувалося, що у душі "проффесора" є місце для поваги до противника. А от у нашого "найбільшого демократа і патріота" це місце вигоріло у полум'ї бажання зберегти владу.

"Блохаста сучка", "бомж", "жінка із бубликом на голові" - ось лише найвідоміші словесні піруети особи, яка каже, що повертає Україну додому, в Європу. Останнє турне Ющенка цілком характеризує його відчай - саме на заході України він сподівався повернути тих прихильників, яких забрала у нього Тимошенко. Тут, у Галичині, можна безугаву волати про патріотизм, особливо відкриваючи церкву у вотчині свого кума. Тут ніколи чи майже ніколи не замислювалися над відомим висловом, що "патріотизм - останній прихисток негідників", оскільки "західнякам" просто не зрозуміле цинічне використання святих почуттів задля підлих задумів.

У цьому сенсі Галичина й надалі залишатиметься останнім прихистком українськості справжньої, не показної, щирої. І якщо її мешканці проголосують таки за Ющенка, то це аж ніяк не здивує, оскільки захід традиційно тримається звичного - згадаймо, бодай Кучму, - а відтак потерпає від свого ж вибору.

Хоча, власне, вибирати із нікого. Тут мова про особистісні риси і порядність. Вони, як на мене, відтак екстраполюються і на вчинки державних мужів. Нині патріотизм - останній шанс Ющенка, завтра первинним його інтересом можуть стати інші цінності. Наприклад, інтереси банкірів, яких він затято захищає, або ж нафтотрейдерів. Але то вже інша історія, бо патріотизм - "дах" для Ющенка­кандидата - перетвориться на президентський імунітет. Хоча це, зрозуміло, із царини фантастики.