Пік цьогорічної президентської кампанії збігся у часі із циклом українських світських та релігійних свят. Певна річ, кандидати на найвищу державну посаду поквапилися активно використати нагоду для зустрічей зі своїми прихильниками. Відвідини храмів, телевізійні звернення, новорічноріздвяні подарунки - ці сюжети фактично не сходили з екранів, лунали з радіоефіру. Зрештою, спекуляції на релігійних почуттях віруючих - справа особисто кожного кандидата, його понять моральності та делікатності.
Головніша ж проблема, на наш погляд, полягає у тому, що Церква, попри заклики першосвящеників різних деномінацій, охоче підігрувала політикам. Хоча ще задовго до 17 січня Всеукраїнська рада Церков і релігійних організацій оприлюднила звернення до українського народу з приводу виборів Президента, у якому застерегла вірних та священнослужителів усіх конфесій: „...Навіть якщо вас проситимуть або примушуватимуть, не беріть участі у політичній агітації від імені Церков і релігійних організацій, адже місце молитви і зібрання віруючих повинно бути відкритим для прихильників різних політичних сил, а політичні переконання не повинні ставати приводом для розділення серед віруючих. Ми також звертаємося і до політиків - поважайте віру в Бога, пам'ятайте, що політика - швидкоплинна і скороминуча, а Бог та віра в Нього - вічні".
Тут мова не про поширену практику роздавання агіток безпосередньо на храмових подвір'ях - залишмо це на совісті керівників штабів окремих кандидатів. Мова про те, що у казаннях не надто поодиноких служителів церкви лунали прямі рекомендації вірним, за кого їм голосувати, а кого, так би мовити, зневажити. Мотиви таких закликів різні: від щирої людської вдячності за допомогу представників тих чи інших політичних середовищ у впорядкуванні храмів і до сподівань особливої уваги новообраного глави держави до цілком певної конфесії.
Сьогодні ми подаємо зріз суспільної думки про це і, гадаємо, читач зможе самотужки зробити висновок, чи варто клірові (в умовах світської держави) нав'язувати власну думку пастві у далеко не сакральних питаннях сьогодення.
Андрій Кокотюха,
письменник:
- До агітації священиками в церквах ставлюся однозначно негативно. У нас Церква завжди була відділена від держави, і це правильно. З точки зору сьогодення - коли священик є моральним авторитетом для людей, то він не має права агітувати за людей неморальних, якими, в принципі, є всі політики. Та, зрештою, і кожен з нас, тільки наша неморальність наразі приносить менше шкоди. Церква може і повинна об'єднувати націю, впливати на певні глобальні етичні процеси. Наприклад, коли кардинал Любомир Гузар засудив діяльність Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, наголосивши, що вона не повинна уподібнюватися інквізиції, це було доречно. Духовні особи повинні підтримувати якісь загальнолюдські речі, а наша політика аж ніяк не є людською чи тим паче загальнолюдською.
Оксана Муха,
дизайнер:
- Вважаю, що категорично не варто священикам публічно підтримувати кандидатів у Президенти України. І вони не мають права висловлювати такі думки. Священики є служителями та провідниками Божими, які виконують Божу місію на землі. Передусім їх головне завдання - скерувати нас духовним шляхом молитви, повести людей у правильному керунку. У своїх молитвах священики можуть лише просити, аби майбутній Президент України був людиною від Бога і служив своїм громадянам на добро та користь. Як то кажуть - Богу во славу, а людям на добро. Певна, що про жодну передвиборну агітацію у храмах не може бути й мови! Вважаю, що біля храмів варто агітувати за спасіння та покаяння, а не за президентів.
Євген Гринів,
заступник голови Всеукраїнської організації "Меморіал":
- Безперечно, що духовенство не має права агітувати на виборах. Духовенство - це складова частина суспільства, яка має пожинати плоди думки громади і виховувати людей щодо віри, надії та любові без пов'язування з конкретними політичними особами. Про це заявляв і Папа Римський, і кардинал Любачівський, та інші поважні представники Церкви. Світова громадськість, до речі, дуже негативно оцінює те, що російське духовенство порушує ці постулати і втручається у політичне життя своєї країни.
Андрій Юраш,
релігієзнавець, доцент ЛНУ ім. І. Франка:
- На мій погляд, сьогодні в суспільстві домінує негативне сприйняття явищ, фактів, пов'язаних з діяльністю Церкви та політичних об'єктів. Наприклад, коли Ю. Тимошенко приїжджала до Львова і подарувала одній з церков чашу, то подячні слова священика сприйняли, як політичну агітацію. Церква складається з людей, які мають свої симпатії чи антипатії. Є певні церковні організації, що тривалий час підтримують зв'язки з різними політичними діячами, які їм допомагають, які є меценатами для цих організацій. А церковні діячі підтримують таких людей. Так є, було і буде.
Віра Гой,
журналіст:
- Не личить церкві втручатися у навколополітичні чвари. Маю тверде переконання, що Церква та держава повинні взаємодіяти лише у суспільних справах. Та, проте, Церква як потужний духовний інструмент має давати орієнтири. Якщо це правдиво українська Церква, то ці орієнтири мають бути державотворчими, а отже, священнослужителі можуть задати громаді певний курс, але у жодному випадку не тиснути на особистий вибір. Врештірешт, єдина місія, задля якої Церква має проявляти політичну дипломатію, - це її об'єднання. А ті поодинокі випадки агітації у храмах - то, швидше за все, особиста проблема лжеотців.
Зінаїда Берік,
заступник начальника головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області:
- Агітація у церкві просто не допустима. Священик має доносити до парафіян настанови Божі, а не власні рекомендації, за кого на виборах віддати свій голос. Це особиста справа кожної людини. Якщо священики справді вдаються до агітації у храмах, то, на мою, думку, підривають передусім свою репутацію. Адже до церкви ходять люди, які підтримують різних кандидатів у Президенти. І як сприйматимуть вони свого духовного отця, коли він відверто агітує голосувати проти їхнього кандидата? Вважаю, що священик може лише просити Бога, аби обраний Президент (не залежно від того, до якої партії він належить) працював на благо України та народу.
