Британці шоковані надзвичайною новиною: Її Величність королева, матінка нації, не зможе поїхати у жоден закордонний візит чи на вікенд, оскільки... не має паспорта. Усі тамтешні таблоїди обсмоктують цей "прорахунок" демократії, позаяк, попри авторитет і шанобливість, що ними заслужено, як на мій погляд, користується Єлизавета, відсутність банального папірця означає її особливий статус, порівняно із іншими громадянами вільної країни...

На відміну від Сполученого Королівства, українська еліта не переймається проблемами виїзду. Тут навпаки - кожен, хто дістався владних вершин, тримає у шафі по кілька паспортів, - про всяк випадок, наприклад, аби мати змогу хутенько "змотати вудочки", коли до керма прийде політичний опонент або вчорашній бізнесконкурент. Тим паче, що перед виборами самі ж політики нагнітають паніку у лавах своїх неприятелів, обіцяючи "зламати хребти", вдягнути "колючі рукавички" тощо. Тобто проблеми демократії, що у Великій Британії, що в країні існують, але із точністю до навпаки.

Я не маю сумнівів, що королева отримає свого паспорта, влаштувавши з цієї нагоди гучне святкування. Таким чином дріб'язок дисбалансу демократії буде відкореговано. Але мене гризуть сумніви, що чимало нинішніх українських діячів, які наразі терміново пакують валізи і переказують набуті під час виконання владних повноважень статки в офшорні зони, скористаються можливістю еміграції. Не тому, що не зможуть: скільки карних злочинців безперешкодно перетинали кордон, ховаючись від слідства, й досі розкошують у столицях навіть дуже дружніх держав. А тому, що у виїзді відпаде потреба, акурат по інавгурації майбутнього Президента всі в один голос заговорять про потребу консенсусу еліт, що насправді означатиме неможливість їхнього подальшого існування без звичного симбіозу влади та бізнесу. Дехто просто й банально перекинеться у табір переможця, переконуючи надто цікавих у тому, що роками працював "у підпіллі", розвалюючи таким чином прогнилу систему із середини, дехто гратиме роль "потішньої опозиції", благо воно, це амплуа, розписане по нотах ще за часів правління Кучми.

І країна ще п'ять, а то й десять років тупцюватиме на місці, оскільки саме ЛДК залив міцний фундамент системи гарантій тим, хто зміг потрапити в когорту обраних, зону комфорту і безтурботності. Недаремно ж уже нині, коли загал вирує від пристрастей та дискусій довкола вибору кожного окремого індивіда, за лаштунками великої політики вже вирішують, хто кому до пари, себто кого ймовірний переможець візьме собі за прем'єра. І чомусь не чутно жодного нового прізвища, не кажучи вже про те, що, згідно із чинною ще Конституцією, про це мали б говорити лише після парламентських виборів та формування більшості.

Але така вже у нас демократія. Їдь куди заманеться, якщо тобі тут зле. І їдуть, лише чомусь не ті, кому б це вартувало зробити...