Я розумію, що життєве кредо змінити важко, тим паче, коли воно перейшло гартування вогнем. Цілком поділяю щирість вояків ОУН - УПА, коли вони підтримують Ющенка у його намаганні подвоїти свою президентську каденцію, але не надто - їхнім закликам до лідера "Свободи" Олега Тягнибока працювати на користь чинного гаранта.

Тобто, маємо два боки медалі. Певна річ, заява комбатантів спричинить неоднозначну реакцію на Сході України, а тамтешній телеефір знову заполонять сюжети"лякалки" з приводу "бандеризації" нашої влади. Хоча, якщо розібратися без емоцій, то вона такою не є апріорі. Президентські жести і слова досі не набули конкретики, а він же мав доволі часу, аби принаймні внести до парламенту втямливий законопроект про визнання ОУН - УПА воюючою стороною Другої світової війни. Документ, запропонований гарантом, засудили за "м'якість" навіть його ідеологічні соратники. Тобто виголошувати промови - не проблема, за слова у нас не карають, то чому за них (тільки за них?) дякувати?

Вочевидь, ніхто не забуде Ющенкові його сміливий крок з присвоєння звання Героя України Романові Шухевичу. Але, як на мене, то насправді було лише півкроком, бо коли мова зайшла про схожий вчинок щодо Степана Бандери, то ми досі не дочекалися його. Ясна річ, Президентові доводиться спілкуватися зі світом, і, певно, він ще не визрів до того, аби не опускати очі перед лідерами Польщі чи Ізраїлю, які, певно ж, докорятимуть йому. Не кажучи вже про труднощі перекладу на російському напрямку...

...В історії із підтримкою Ющенка мені пригадався випадок цинічного використання ветеранів УПА під час виборів Кучми 1999го. Тоді, подейкують, до Львівської обласної адміністрації запросили очільників "упівських" організацій і запропонували їм хабара в обмін на підтримку Леоніда ІІ. Кажуть, обіцяли кілька квартир. Кучма своє відцарював, а от помешкань легковірні патріоти так і не дочекалися...

А ще я чудово усвідомлюю, що топтатися на "полі" визнання ОУН - УПА бажатимуть усі кандидати на найвище крісло з націоналдемократичного табору. З цього розряду - законопроект, внесений до парламенту нардепами із фракції БЮТ. Хоча деякі політологи схильні бачити у ньому спроби Юлії Тимошенко сформувати концепцію нацбудівництва на час свого ймовірного правління. Ба більше, "симпатії" до героїв дають можливість захиститися від звинувачень на адресу прем'єра за її тонку гру з Владіміром Путіним. Однак, гадаю, тут нічого пояснювати: для того, аби боронити український інтерес, треба дискутувати з його опонентами віч­навіч, а не за посередництва Інтернету...

Я вже писав і стою на цій позиції: жодні, навіть бездоганні закони не матимуть наслідком національне примирення. Справу залагодять самі ветерани з ворожих шанців. Якщо, звичайно, захочуть.