Чергова виборча фішка Ющенка луснула, як мильна бульбашка. Чинний Президент пожинає збіжжя чи то власних ілюзій, чи завищеної самооцінки, чи просто мусить позичати очі в Сірка через прорахунки своїх політтехнологів.

"Маленькому українцеві" було обіцяно асоціацію з Європейською Унією до кінця 2009 року, поза тим, надворі грудень, делегація Старого об'єднаного світу побувала у Києві, скрушно похитала головами і поїхала, висловивши не тільки стурбованість, але й утому Україною. Проблем, з'ясувалося, купа - від біометричних паспортів до зони вільної торгівлі. Поступу - жодного, крім ілюзії демократії, деформованої безконечними чварами місцевої політеліти і незбагненним бажанням допекти політичним опонентам навіть коштом майбутнього нації. Ось і зараз, почувши від європейців делікатне "ні", Президент тицьнув пальцем на уряд і прозоро натякнув на непересічність своєї персони: "Україна ніколи не була так близька до того, щоб такого роду політика (євроінтеграції - Авт.) була піддана ревізії після січня 2010 року".

Ющенко чомусь свято переконаний, що на виборах в Україні борються дві концепції: повної євроінтеграції України, яку уособлює тільки і тільки він сам, і повернення країни у минуле, - це сповідують його конкуренти.

Але Ющенко пішов далі, окрім опонентів у середині країни, він, як поганий танцюрист, знайшов собі й іншу причину невдачі: "На наш погляд, процес реформування Європейського Союзу ускладнив прийняття Євросоюзом стратегічно важливих рішень". Тобто сам ЄС мав би дати лад у своєму домі, підмести долівку, постелити червону килимову доріжку, а вже відтак запрошувати Київ.

Я жодним чином не маю наміру кепкувати із президентських мрій. Зрештою, про Європу снять не тільки Ющенко із родиною, а й, здається, відсотків вісімдесят українців. Але принциповими у нашому випадку є не мрії, а прагнення, втілені у конкретику. Президент, який лаштується до звіту перед виборцями у січні 2010 року, мав усі важелі і засоби, аби бодай трішки наблизити країну до такої бажаної Європи. Міністри закордонних, внутрішніх справ - його креатури, міністр юстиції - з квоти Ющенкової політсили. Зрештою, прискорити ухвалення потрібних законів та корекцій міг би й сам Ющенко, оскільки є суб'єктом законодавчої ініціативи.

Але чи потрібна чинному гарантові Європа? Зрештою, чи потрібна вона українській верхівці взагалі? Гадаю, ні, оскільки навіть отримавши асоційоване членство, Україна, точніше, її провідники, здобудуть собі зайві клопоти.

Воно їм треба? Треба, але у певний момент. Коли виборець, вкотре спокушений пустопорожніми обіцянками, безтямно вкинув у скриньку бюлетень із необхідною позначкою. Далі мова про Європу не йтиме.