Шляхи Господні несповідимі. Благенька економіка України, з'їдена не стільки апетитами тубільних підприємців першого покоління "дикого капіталізму", а більше - непомірними амбіціями тубільних же політиків, як з'ясувалося, більш відпірна до несподіваних зиґзагів економічної кризи, ніж омріяний рай, казка для обивателя, ельдорадо для продавців повітря - Дубай.

Ах, Дубай, Пальмовий острів, розкішні авто й золоті унітази зманірених шейхів... Ох, Дубай - головний біль тих, хто ризикнув, уклавши туди мільйони, радше, не зі спокуси заробити на мецці підприємливих і невгамовних до грошей, скільки заради того, що там престижно мати нерухомість. Про це, точніше, про фактичний дефолт "золотого" емірату, невдовзі, мабуть, з'явиться стрічка за участю розчарованих зірок - Пітта, Джолі, Вашинґтона, Кемпбелл.

А про Україну не зніматимуть нічого. Хіба "страшилки" із Чорнобильської зони, визнаної креативними сценаристами та режисерами неповторним майданчиком для фентезі та трилерів. Хоча Україна, якщо вірити її провідникам, вже давно мала б борсатися у світовій борговій ямі. Ба більше, схиблена на жадобі влади і на порахунках із опонентами, її еліта, облаштувавшись на заздалегідь куплених острівних ранчо, поливала б на голови тих, хто на дні, помиї та нечистоти. Так, заради втіхи і за звичкою...

Дефолту не трапилося, навпаки, - хоч як благали Москву оштрафувати Україну за недобір газу панове із Банкової - не склалося. Може, у Секретаріаті Президента гадають, що плебс забув пана Соколовського із рахівницею, який ледь не щодня утовкмачував посполитим, що ось, почекайте, росіяни виставлять рахунок нефаховому урядові, що ось вам цифра штрафу - 8 мільярдів доларів. А ось вам ваші перспективи - без пенсій і зарплат, з боргами на паперті... Така собі "любов до Вітчизни".

Дубай збанкрутував, але тамтешній люд пережив це спокійно, і шейхи не чубилися поміж собою, а, навпаки, зібралися, покурили кальян і спокійно звернулися до міжнародних інституцій з проханням пособити.

Може, у нас запровадити моду на кальян? Бо чомусь навіть тим, хто подає руку допомоги, капостимо. До прикладу, МВФ, у якому досі не второпають, з якого дива злиденна Україна (точніше, її верхівка) надумала переглядати соціальні стандарти посеред скрути. Або той же ЄБРР, де також міркують, чи варто позичати марнотратникам, які бісяться, мабуть, із жиру...

Ах, Дубай... Яскраве підтвердження, що від торби жебрака ніколи не варто зарікатися. А ще - ілюстрація факту, що недосяжні нафтові шейхи таки ближчі до свого народу, ніж вихідці з українських сіл та хуторів, яких фортуна закинула на олімп влади.